н¤зюванн¤ ќлега
ќлег б≥л¤ к≥сток кон¤. ≤люстрац≥¤ до Ђѕ≥снь про в≥щого ќлегаї ќ. —. ѕушк≥на.
н¤зь ќлег (882Ц912 рр.) за к≥лька рок≥в в результат≥ численних в≥йн ≥ поход≥в п≥дкорив своњй влад≥ племена пол¤н, древл¤н, с≥вер¤н, радимич≥в. ј в ц≥лому влада иЇва тепер поширювалась ще й на словен, кривич≥в, радимич≥в, хорват≥в, улич≥в, ф≥но-угорськ≥ племена, чудь, мерю.
«начних усп≥х≥в вона дос¤гнула ≥ на м≥жнародн≥й арен≥. ќдним ≥з важливих заход≥в ќлега була д≥¤льн≥сть по захисту держави в≥д напад≥в сус≥д≥в, у тому числ≥ й вар¤г≥в. ÷≥й мет≥ слугувала данина вар¤гам у триста гривень на р≥к Ч Ђзаради мируї, ¤ка виплачувалас¤ до смерт≥ кн¤з¤ ярослава I ћудрого. ÷е був своЇр≥дний догов≥р про Ђмир ≥ дружбуї. ¬ такий же спос≥б (данина 10 тис. марок) ќлег порозум≥вс¤ з уграми, ¤к≥ проходили через землю –ус≥ на «ах≥д. омпенсац≥Їю за ц≥ матер≥альн≥ витрати стала данина, ¤ку ¬≥зант≥¤ виплачувала –ус≥ Ђзаради мируї за договорами з час≥в јскольда.
” ѕов≥ст≥ врем¤них л≥т описаний пох≥д ќлега на ÷аргород 907 року. «начна частина ≥сторик≥в вважаЇ його легендарним, оск≥льки в≥н в≥дсутн≥й у ≥нших джерелах. ¬≥домост≥ про цей пох≥д можуть базуватис¤ на поход≥ 860 року јскольда ≥ ƒ≥ра, або на п≥зн≥ших походах ≤гор¤.
” 911 роц≥ був п≥дписаний новий, значно виг≥дн≥ший ≥ ширший догов≥р. Ѕули укладен≥ ≥ воЇнн≥ угоди. ÷≥каво, що ќлег на знак перемоги прибив щит на ворот¤х ÷арграда (так слов''¤ни тод≥ ≥менували онстантинополь).
≤гор I –юрикович
ињвська –усь (945).
Ќаступник ќлега кн¤зь ≤гор I (912Ч945 рр.) продовжував справу свого попередника, хоч ≥ не так вдало. ѕерш за все в≥н приборкав непок≥рних древл¤н, приЇднав земл≥ тиверц≥в та улич≥в м≥ж ƒн≥стром ≥ ƒунаЇм. ƒв≥ч≥ ходив на сх≥д: у 913 роц≥ за угодою з хазарами пройшов до берег≥в асп≥йського мор¤ ≥ д≥ставс¤ до Ѕаку, руйнуючи ≥ грабуючи все на своЇму шл¤ху. ” 943 роц≥ ходив на багат≥ мусульманськ≥ м≥ста авказу, де захопив велику здобич.
¬ роки кн¤зюванн¤ ≤гор¤ на кордонах ињвськоњ –ус≥ вперше з''¤вилис¤ печен≥зьк≥ племена. ” 915 роц≥ вони уклали догов≥р з иЇвом ≥ в≥дкочували до ƒунаю, однак у 930 роц≥ порушили угоду ≥ почали напади. ƒосл≥дженн¤ сучасних ≥сторик≥в св≥дчать, що це пов''¤зано з ≥нтригами в≥зант≥йськоњ дипломат≥њ, ¤ка використовувала печен≥г≥в дл¤ ослабленн¤ –ус≥. ” иЇв≥ не зразу здогадалис¤ про п≥дступн≥сть ≥мператорського двору ≥ аж до 30-х рр. X ст. надавали ¬≥зант≥њ в≥йськову допомогу. «окрема, русич≥ у склад≥ ≥мператорськоњ арм≥њ брали участь у в≥йнах в ≤тал≥њ.
” 30-т≥ рр. X ст. економ≥чна, в≥йськова ≥ пол≥тична м≥ць –ус≥ продовжувала зростати. –усь посилюЇ своњ намаганн¤ м≥цно утвердитис¤ в ѕричорномор''њ, а також на сх≥дних торговельних шл¤хах, особливо в ѕриазов''њ, ѕоволж≥, «акавказз≥. јле найб≥льш≥ зусилл¤ руськ≥ кер≥вники спр¤мовують на боротьбу проти ¬≥зант≥њ. Ќа початку 40-х рок≥в X ст. ≥мпер≥¤ припинила виплату –ус≥ щор≥чноњ данини ≥ у 941 роц≥ починаЇтьс¤ в≥йна. ≤гор орган≥зував пох≥д на ¬≥зант≥ю великоњ флотил≥њ, однак у морськ≥й битв≥ б≥л¤ онстантинопол¤ греки використали пальну сум≥ш Ч Ђгрецький вогоньї, ¤ким спалили багато човн≥в ≥ примусили слов''¤н в≥дступити. ѕ≥сл¤ ц≥Їњ невдач≥ ≤гор орган≥зував у 943 роц≥ новий пох≥д, однак ≥мператор ¬≥зант≥њ запропонував мир ≥ в≥дновленн¤ виплати данини. –усич≥ отримали дари ≥ в≥д ƒунаю повернули додому. ” 944 роц≥ було укладено новий русько-в≥зант≥йський догов≥р, ¤кий ув≥брав в себе статт≥ угод 907 ≥ 911 рок≥в. ќднак умови торговельноњ д≥¤льност≥ руських купц≥в були пог≥ршен≥.
«агинув ≤гор у 945 роц≥ п≥д час спроби вдруге з≥брати з древл¤н данину. “ака форма збиранн¤, в≥дсутн≥сть законодавчо встановлених розм≥р≥в податку приводили до того, що у населенн¤ часто забиралос¤ майно, руйнувалос¤ господарство. ” крањн≥ в ц≥лому, а особливо у волелюбних древл¤н та ≥нших племен, зростало невдоволенн¤. ƒревл¤ни влаштували п≥д ≤скоростенем зас≥дку, в ¤к≥й загинули ≤гор ≥ його невелика дружина.
н¤гин¤ ќльга
’рещенн¤ ќльги в ÷аргород≥. ћ≥н≥атюра з –адзив≥лл≥вського л≥топису.
ѕ≥сл¤ смерт≥ ≤гор¤ залишивс¤ малий син —в¤тослав, ≥ правл≥нн¤ державою перейшло до його матер≥, кн¤гин≥ ќльги (945Ц964). ¬она стала правителькою величезноњ, ще не впор¤дкованоњ держави, де вибухали повстанн¤ проти центральноњ влади. ќльга жорстоко розправилас¤ з древл¤нами, спаливши њх головне м≥сто ≤скоростень. „астину жител≥в було вбито, ≥нших Ч перетворено на раб≥в. “а жорстока розправа була законною кривавою помстою, традиц≥Їю тих час≥в. ѕ≥сл¤ цього вс≥ останн≥ роки њњ правл≥нн¤ характеризувались миром, спокоЇм. “ому л≥топис ставитьс¤ до нењ, ¤к до наймудр≥шоњ серед людей. ¬и¤вом њњ високоњ пол≥тичноњ ≥ культурноњ зр≥лост≥ було њњ охрещенн¤, а також толерантне ставленн¤ до ≥нших в≥рувань. ќльга прид≥л¤Ї велику увагу внутр≥шн≥м справам, конкретно анал≥зуЇ розвиток кожного рег≥ону держави. « ц≥Їю метою вона об''њхала на воз≥ ≥ сан¤х величезну територ≥ю своЇњ крањни, побувала ≥ в недавно п≥дкорених земл¤х, що було досить небезпечно. ѕершою серед кн¤з≥в навела пор¤док у справ≥ орган≥зац≥њ збиранн¤ податк≥в, визначила њх ф≥ксован≥ розм≥ри. ѕодатки за час≥в ≤гор¤ та ќльги сплачувалис¤ переважно хутром, а грошовою одиницею була Ђкунаї Ч шкурка куниц≥. Ѕуло встановлено, що данина д≥лилас¤ на три частини, з ¤ких дв≥ йшли на державн≥ витрати, а третина на потреби кн¤гин≥, њњ м≥ста ¬ишгорода. ¬ цьому визначилась ≥де¤ под≥лу м≥ж бюджетом ≥ власн≥стю кн¤з≥в, що засв≥дчувало високий р≥вень державного мисленн¤ ¤к кер≥вноњ ел≥ти, так ≥ сусп≥льства в ц≥лому.
ќльга ви¤вила глибоке розум≥нн¤ м≥жнародного становища свого часу в ™вроп≥, зд≥йснила у 940 роц≥ важливий державний в≥зит у ¬≥зант≥ю, встановила з нею досить дружн≥ стосунки, в≥дновила в≥йськовий союз. ¬она також зум≥ла встановити дипломатичн≥ стосунки з Ќ≥меччиною.
“аким чином, у складних зовн≥шн≥х ≥ внутр≥шн≥х обставинах вона зд≥йснювала обережну, виважену пол≥тичну л≥н≥ю, тримала державну систему в м≥цних руках, не давши њй розвалитис¤ чи ослабнути, а також вела мудру ≥ ефективну дипломатичну д≥¤льн≥сть.
—в¤тослав I ’оробрий
«устр≥ч —в¤тослава з в≥зант≥йським ≥мператором ≤оанном I ÷им≥сх≥Їм на берез≥ ƒунаю.
«начно розширилась –усь, зросла њњ могутн≥сть та м≥жнародна вага за час≥в сина ≤гор¤ ≥ ќльги —в¤тослава (964Ц972). ÷е був мужн≥й, войовничий кн¤зь з лицарською вдачею, що пров≥в все своЇ правл≥нн¤ у в≥йнах, охопивши своњми походами гранд≥озну територ≥ю у ™вроп≥ ≥ јз≥њ.
—в¤тослав розпочав кн¤зюванн¤ походами на ќку та ¬олгу у 964Ч965 рр. ѕройшовши землю в''¤тич≥в, в≥н наносить удар по союзниках ’азар≥њ, об''Їднанн¤х волзьких булгар та буртас≥в (мордви), а пот≥м завдаЇ поразки ’азарському каганату. ƒал≥ руси п≥шли на ѕ≥вн≥чний авказ, де перемогли ¤с≥в (осетин≥в) ≥ касог≥в (черкес≥в), а пот≥м рушили на асп≥й ≥ зруйнували —емендер. —в¤тослав також укр≥пив своЇ пануванн¤ на “аман≥, де згодом виникаЇ кн¤з≥вство “мутараканське. ѕ≥сл¤ переможного походу на —х≥д в≥н п≥дкорив в''¤тич≥в ≥, в основному, завершив об''Їднанн¤ вс≥х племен сх≥дних слов''¤н в Їдин≥й держав≥.
” результат≥ походу 964Ч965 рр. –усь розгромила великий ’азарський каганат, що дало можлив≥сть закр≥питис¤ у межир≥чч≥ ¬олги ≥ ƒону. –усич≥ захопили —аркел у 965 роц≥ ≥ перейменували його Ѕ≥лу ¬ежу. ќднак поразка ц≥Їњ крањни, що три стол≥тт¤ стримувала навалу з≥ —ходу, привела до небажаних насл≥дк≥в: було в≥дкрито шл¤х коч≥вникам на зах≥д. « цього часу господар¤ми п≥вденноруських степ≥в до р≥чок —ули ≥ –ось стали печен≥ги, що блокували торгов≥ шл¤хи в крањни арабського —ходу.
«овн≥шньопол≥тична активн≥сть —в¤тослава турбувала онстантинополь, ≥ в≥зант≥йська дипломат≥¤ утаЇмничено намагалас¤ з≥ткнути –усь ≥з одним ≥з сильних њњ сус≥д≥в, зокрема Ѕолгар≥Їю. ÷е була традиц≥йна пол≥тика ≥мпер≥њ: нацькувати одних варвар≥в на ≥нших. —в¤тослав погоджуЇтьс¤ допомагати в≥зант≥йц¤м у в≥йн≥ з Ѕолгарським царством.
” 968 роц≥ починаЇтьс¤ перший балканський пох≥д —в¤тослава. ” битв≥ п≥д ƒоростолом болгари зазнали поразки, руськ≥ в≥йська оволод≥ли багатими придунайськими м≥стами ≥ заволод≥ли —х≥дною Ѕолгар≥Їю. –езиденц≥Їю руського кн¤з¤ стаЇ м≥сто ѕере¤славець. “ам, говорив в≥н, Ђус≥ добра сход¤тьс¤: ≥з грек≥в Ч паволоки, золото, вина й овоч≥ р≥зн≥, а з чех≥в ≥ з угр≥в Ч ср≥бло й кон≥, ≥з –ус≥ ж Ч хутро ≥ в≥ск, ≥ мед, ≥ нев≥льникиї.[21]
ќднак, у 969 роц≥, дов≥давшись про облогу иЇва печен≥гами, —в¤тослав змушений повернутис¤ в –усь. –озбивши печен≥г≥в, в≥н проводить де¤к≥ заходи щодо зм≥цненн¤ управл≥нн¤ державою: посадив на ињвському стол≥ старшого сина ярополка, у ƒревл¤нськ≥й земл≥ Ч ќлега, в Ќовгород≥ Ч ¬олодимира. ÷им було покладено початок державн≥й реформ≥, внасл≥док ¤коњ –усь поступово ставала волод≥нн¤м одн≥Їњ кн¤з≥вськоњ династ≥њ.
—ам —в¤тослав у 969 роц≥ повертаЇтьс¤ на ƒунай ≥ починаЇтьс¤ його другий Ѕалканський пох≥д.
“а ситуац≥¤ на Ѕалканах зм≥нилась не на користь –ус≥. оли кињвський кн¤зь одержав р¤д перемог, ¬≥зант≥¤ р≥зко зм≥нила свою пол≥тику, ≥ сам ≥мператор ≤оанн I ÷им≥сх≥й п≥шов з величезним в≥йськом вибивати недавнього свого союзника з Ѕолгар≥њ. ѕочалас¤ завз¤та боротьба у невиг≥дн≥й дл¤ русич≥в ситуац≥њ: в≥д≥рван≥сть в≥д батьк≥вщини, чуже населенн¤, велика перевага в≥йськових сил противника та ≥н. —в¤тослав боронив не т≥льки своњ завоюванн¤, але й честь руськоњ земл≥. Ћ≥топис спов≥щаЇ, що в≥н заохочував своњх воњн≥в до мужност≥ в бою словами: Ђ“ак не посоромимо «емл≥ –уськоњ, л¤жемо к≥стьми тут, ≥ бо ж мертвий сорому не знаЇї.[22] ¬ р¤д≥ битв в≥зант≥йц≥ були розбит≥. ќднак в останн≥й, одн≥й з найб≥льших, битв≥ п≥д јркад≥ополем руське в≥йсько зазнало поразки. ѕ≥сл¤ к≥лькох м≥с¤ц≥в виснажливоњ боротьби знесилен≥ сторони перейшли до переговор≥в ≥ п≥дписали догов≥р, за ¤ким в≥йська —в¤тослава д≥стали можлив≥сть почесно в≥д≥йти у свою крањну. ѕор¤д з цим –усь в≥дмовл¤лас¤ в≥д претенз≥й на в≥зант≥йськ≥ волод≥нн¤ в риму та на ƒунањ. ƒогов≥р 971 року в≥дновлював д≥ю угод 907 та 944 рр., у результат≥ чого –усь повернулась до мирних ≥ союзних в≥дносин з ¬≥зант≥Їю.
ѕ≥д час поверненн¤ до иЇва б≥л¤ дн≥прових порог≥в на розпорошен≥, ослаблен≥ сили русич≥в напали печен≥ги, ¤ких намовила ¬≥зант≥¤, вбили —в¤тослава та багатьох його дружинник≥в.
—в¤тослав був визначним пол≥тичним д≥¤чем X ст., д≥¤льн≥сть ¤кого спри¤ла широкому виходу –ус≥ на м≥жнародну пол≥тичну арену, служила фактором розширенн¤, зм≥цненн¤ ≥ подальшого розвитку давньоруськоњ держави. ќднак, дбаючи про м≥жнародний авторитет –ус≥, њњ територ≥альне розширенн¤, зм≥цненн¤ економ≥чних позиц≥й на чорноморських ринках, руський кн¤зь не прид≥лив достатньоњ уваги внутр≥шн≥м справам. —в¤тослав, безумовно, був природженим полководцем, лицарем нав≥ть у ставленн≥ до ворог≥в ≥ таким в≥н ув≥йшов у ≥стор≥ю. ѕор¤д з цим не можна ≥гнорувати ≥ його помилок: погром ≥ ослабленн¤ ’азарського каганату принесло –ус≥ шкоду, бо вона сама була неспроможна подолати коч≥вник≥в, ¤к≥ майже чотири стол≥тт¤ панували в степах ѕричорномор''¤. Ѕалканська пол≥тика —в¤тослава також н≥чого не дала –ус≥, а вимагала багато жертв. „астина його в≥йн була в≥дверто агресивною, загарбницькою, носила кривавий, жорстокий характер.
«агибель кн¤з¤ —в¤тослава в≥д рук печен≥г≥в продемонструвала, що ц≥ орди становили дедал≥ б≥льшу небезпеку ≥ боротьба з ними ставала дл¤ ињвськоњ держави життЇвою необх≥дн≥стю. ј це означало, що зовн≥шньопол≥тичний фактор у њњ житт≥ продовжував залишатис¤ одним ≥з найважлив≥ших, вимагаючи подальшого зм≥цненн¤ внутр≥шнього њњ становища.[23]
