Ќауков≥ дискус≥њ про причини поразки украњнськоњ революц≥њ розпочалис¤ зразу ж п≥сл¤ самоњ поразки. “ут з≥ткнулис¤ два д≥аметрально протилежн≥ п≥дходи, ¤к≥ в спрощеному вигл¤д≥ зводилис¤ до питанн¤, хто винен: народ чи пол≥тичн≥ л≥дери (ел≥та)? ќдна група Ц представлена украњнськими соц≥ал≥стами р≥зних спр¤мувань, вбачала головну причину поразки у низьк≥й нац≥ональн≥й ≥ пол≥тичн≥й св≥домост≥ народних мас. ƒруга Ц консервативна група Ц перекладала всю вину на украњнську революц≥йну ел≥ту. «вичайно, було багато ≥нших думок пром≥жкового, компром≥сного характеру.
—интезуючи основн≥ погл¤ди, можна вид≥лити головн≥ причини поразки украњнськоњ революц≥њ 1917Ц1920 рр.:
1. —лабка соц≥альна база украњнського нац≥онального руху ¤к результат неповноњ соц≥альноњ структури украњнськоњ нац≥њ (в≥дсутн≥сть середнього класу, промисловоњ буржуаз≥њ, м≥ського елементу тощо). « ус≥х соц≥альних верств найб≥льш нац≥онально св≥домою була ≥нтел≥генц≥¤, але вона складала лише 2Ц3 % усього населенн¤.
2. ћ≥ста переважно не були осередками украњнства, оск≥льки були зрусиф≥кован≥ ≥ стали базою впливу б≥льшовик≥в.
3. ”крањнський рух п≥д час революц≥њ спиравс¤ на дв≥ найм≥нлив≥ш≥ ≥ непост≥йн≥ у пол≥тичному в≥дношенн≥ соц≥альн≥ групи Ц солдат ≥ сел¤н. ¬они були ще не досить пол≥тично зр≥лими, ще не ос¤гнули ≥дею нац≥ональноњ незалежност≥ в повному обс¤з≥ ≥ легко п≥ддавались демагог≥чним гаслам б≥льшовик≥в.
4. Ћ≥дери украњнськоњ революц≥њ не змогли розв''¤зати дилему, ¤к≥ проблеми потребують першочергового вир≥шенн¤: соц≥альн≥ (земл¤, 8-годинний робочий день ≥ т. п.) чи нац≥ональне визволенн¤, чим ≥ скористалис¤ б≥льшовики.
5. Ќер≥шуч≥сть у питанн≥ про нац≥ональну незалежн≥сть, пануванн¤ ≥дей федерал≥зму та автоном≥зму також стримували наступальний темп украњнськоњ революц≥њ.
6. ¬≥дсутн≥сть д≥йового адм≥н≥стративного апарату на м≥сц¤х, брак в≥дпов≥дно п≥дготовлених кадр≥в. ”крањнськ≥ л≥дери дуже мало уваги прид≥л¤ли буд≥вництву власних державних структур, оч≥куючи, що до влади в –ос≥њ прийдуть пом≥ркован≥, демократичн≥ ≥ федерал≥стськи налаштован≥ сили.
7. Ќеповне усв≥домленн¤ нагальноњ потреби створенн¤ боЇздатноњ нац≥ональноњ арм≥њ (особливо це стосуЇтьс¤ ÷ентральноњ –ади).
8. —оц≥альний максимал≥зм л≥дер≥в украњнського руху (особливо ƒиректор≥њ) в≥дштовхнули в≥д революц≥њ велику частину потенц≥йних сп≥льник≥в, ¤к≥ з пересторогою ставилис¤ до соц≥ал≥стичних експеримент≥в.
9. ¬ ”крањн≥ була в≥дсутн¤ сильна центристська сила, котра б об''Їднала пол≥тичн≥ сили в боротьб≥ за нац≥ональну незалежн≥сть (так, ÷ентральна –ада ≥ ƒиректор≥¤ спиралис¤ на л≥в≥ сили, гетьман ѕ. —коропадський Ц лише на прав≥).
10. ¬≥дсутн≥сть ¤сних, не дуже складних дл¤ сприйн¤тт¤, привабливих ≥ простих гасел; недооц≥нка значенн¤ пропаганди ≥ роз''¤сненн¤ ц≥лей украњнськоњ революц≥њ серед народу.
11. ”крањнськ≥ л≥дери були перейн¤т≥ не духом прагматизму та реал≥зму, а знаходилис¤ в полон≥ революц≥йноњ романтики ≥ соц≥ального утоп≥зму.
12. ¬≥дсутн≥сть Їдност≥ серед л≥дер≥в нац≥онального руху (досить згадати антагон≥зм м≥ж кер≥вниками ƒиректор≥њ ¬. ¬инниченком та —. ѕетлюрою). ’оча роль особистостей в поразц≥ украњнськоњ революц≥њ не варто переоц≥нювати. ћожна погодитис¤ з думкою ¬. ¬инниченка про те, що "коли б (весною 1918 р.) ожив ќлександр ћакедонський чи Ќаполеон ≥ захот≥в допомогти ÷ентральн≥й –ад≥ та √енеральному секретар≥атов≥, то й то не помогло б".
13. ƒержавне буд≥вництво, спроба самоутвердженн¤ ”крањни в≥дбувалис¤ не в стаб≥льн≥й, мирн≥й обстановц≥, а в умовах неск≥нченних воЇн (досить сказати, що лише у иЇв≥ влада переходила з рук в руки 14 раз≥в!). ”крањна перебувала в оточенн≥ ворожих сил, не маючи на м≥жнародн≥й арен≥ жодного союзника, котрий би п≥дтримав њњ нац≥ональн≥ змаганн¤.
14. “раг≥зм ситуац≥њ пол¤гав ≥ в тому, що јнтанта в≥дмовилас¤ поширити принцип права нац≥й на самовизначенн¤ (в≥дом≥ 14 пункт≥в американського президента ¬. ¬≥льсона) на украњнц≥в. ѕроголосивши свою незалежн≥сть в≥д –ос≥њ й уклавши сепаратний мир з Ќ≥меччиною та ≥ншими державами „етвертного союзу, ”крањна автоматично потрапила у таб≥р ворог≥в переможноњ јнтанти тощо.
ќтже, поразку украњнськоњ революц≥њ 1917Ц1920 рр. спричинила ц≥ла низка причин ¤к внутр≥шнього, так ≥ зовн≥шнього пор¤дку. јле говор¤чи про причини поразки, сл≥д погодитис¤ з досить слушною думкою украњнського ≥сторика з д≥аспори ≤. Ћис¤ка-–удницького, що "було б помилкою говорити про абсолютну поразку украњнськоњ революц≥њ. ¬она не дос¤гла своЇњ остаточноњ мети, але вона внутр≥шньо переродила сусп≥льство ”крањниЕ" ≥ що "ЕнемаЇ сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьб≥ за свободу. Ќавпаки, така поразка може стати джерелом духовноњ обнови, що з нього черпатимуть силу наступн≥ покол≥нн¤, продовжувач≥ ц≥Їњ самоњ боротьби на новому ≥сторичному етап≥Ф.
