Наприк. XIX - на поч. XX ст. посилилася активність політичних сил, набрала сили тенденція до їхнього згуртування, розгорнувся процес самовизначення утворених політичних осередків. У 1897 р. виникла Всеукраїнська загальна організація, її почесними членами стали діячі «старої громади» В.Антонович, П.Житецький, М.Лисенко, дійсними членами - В.Беренштам, М.Кононенко, О.Лотоцький, Є.Чикаленко. Проте ставка на культурницьку діяльність не відповідала потребам часу - у 1900 р. студенти українофільських гуртків у Харкові створили першу українську політичну організацію - Революційну українську партію. РУП органічно об''єднала «вільні громади», що функціонували у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Лубнах, Ніжині та інших містах. Програмним документом стала брошура «Самостійна Україна», автором якої був харківський адвокат М.Міхновський. Базовими принципами цього твору, що побачив
М.Міхновський, портрет з сайту Wikipedia.
М.Міхновський.
Портрет з сайту Wikipedia.
світ 1900 р. у Львові, були патріотизм, радикалізм та безкомпромісність. Розмежування в цій організації призвело до розколу в РУП та утворення 1902 р. міхновцями Української національної партії (УНП). Невдовзі стався другий розкол - 1903 р. від РУП відмежувалася група на чолі з Б.Ярошевським, яка утворила Українську соціалістичну партію (УСП). За перші три роки існування РУП було створено мережу груп, що діяли у Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах, на Кубані, де в Катеринодарі вчителював С. Петлюра.
С.Петлюра, портрет з сайту ukr-revolution.at.ua
С.Петлюра.
Портрет з сайту ukr-revolution.at.ua
Її діяльністюкерували центральний комітет у Києві та закордонний комітет у Львові. Головними формами активності організації були пропаганда та агітація (газета «Селянин», журнал «Гасло»). Основним об''єктом пропаганди стало селянство, яке, за переконанням рупівців, було основою української нації. У ході визвольних змагань у РУП поширюються соціал-демократичні погляди та настрої. У 1904 р. частина рупівців на чолі з М.Меленевським-Баском та О.Скоропис-Йолтуховським віддала перевагу соціал-демократичним гаслам і утворила Українську соціал-демократичну спілку, яка невдовзі увійшла до меншовицької фракції Російської соціал-демократичної робітничої партії. Більшість членів РУП поступово схилялася до утворення української соціал-демократії. Очолювана М.Поршем, В.Винниченком та С.Петлюрою, ця частина партії стояла на позиціях органічного поєднання національної орієнтації з марксизмом. Це зумовило 1905 р. кардинальну реорганізацію та трансформацію РУП, її перетворення на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).
У 1904 р. із Всеукраїнської загальної організації виділяється група, яка утворює Українську демократичну партію (УДП). Вона стояла на ліберальних позиціях і обстоювала встановлення конституційної монархії, проведення широких соціальних реформ та надання Україні автономних прав у межах федеративної Росії. Розходження в поглядах на програмні положення призвели до розколу в УДП та утворення частиною демократів на чолі з Є.Чикаленка, Б.Грінченком, та С.Єфремовим, Ф.Матушевським Української радикальної партії (УРП). У 1905 р. УДП та УРП об''єдналися в одну організацію - Українську демократично-радикальну партію (УДРП).
