≥лком законом≥рно, що сусп≥льна думка цього пер≥оду не т≥льки висувала численн≥ модел≥ майбутнього сусп≥льного розвитку, а й пропонувала р≥зн≥ шл¤хи дос¤гненн¤ поставленоњ мети. Ќайвпливов≥шими пол≥тичними силами в ”крањн≥ в друг≥й половин≥ XIX ст. були загальнорос≥йськ≥ пол≥тичн≥ теч≥њ народник≥в, соц≥ал-демократ≥в, л≥берал≥в та украњнський нац≥ональний рух.
«ауважимо, ¤кщо на «аход≥ першими утворилис¤ буржуазн≥ парт≥њ, а вже пот≥м соц≥ал-демократичн≥, то особлив≥стю пол≥тичного житт¤ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ було порушенн¤ ц≥Їњ посл≥довност≥: тут спочатку орган≥зац≥йно оформивс¤ народницький рух, пот≥м Ч соц≥ал-демократичний ≥, т≥льки починаючи з революц≥йних под≥й 1905 p., Ч буржуазний.
Ќародницький рух
ќсновною опорою народницького руху, поширеного в , 60Ч80-х роках XIX ст., стали вих≥дц≥ ≥з двор¤нськоњ та р≥зночинськоњ ≥нтел≥генц≥њ. Ќародництво ¤к ≥деолог≥¤ ≥ ¤к громадсько-пол≥тичний рух стало реакц≥Їю частини cycп≥льства на пореформений злам традиц≥йного сел¤нського житт¤, на по¤ву та утвердженн¤ зах≥дних Ђбуржуазнихї ≥дей, звичањв та пор¤дк≥в. ¬важаючи кап≥тал≥стичний шл¤х розвитку дл¤ –ос≥њ безперспективним, народники обстоювали необх≥дн≥сть переходу до Ђнародного виробництваї Ч некап≥тал≥стичноњ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ, арт≥льно-общинного методу орган≥зац≥њ господарства, встановленн¤ соц≥ал≥стичного устрою на основ≥ сел¤нськоњ общини. Ќа њхню думку, засобом, за допомогою ¤кого можна Ђперестрибнутиї через буржуазний етап розвитку, мусить бути революц≥¤. ’арактерно, що народники суттЇво розходилис¤ в баченн≥ форм ≥ метод≥в дос¤гненн¤ поставленоњ мети. якщо ѕ. Ћавров ≥ його прихильники, що уособлювали Ђпропагандистськийї напр¤м у народництв≥, виступали за необх≥дн≥сть тривалого п≥дготовчого пер≥оду пропаганди та аг≥тац≥њ за революц≥йн≥ зм≥ни, то л≥дер Ђбунтар≥вї ћ. Ѕакун≥н не мав жодних сумн≥в≥в щодо готовност≥ сел¤нства до бунту, до новоњ пугачовщини. ≤ тому в≥н активно виступав за ¤кнайшвидший початок народного повстанн¤ проти трьох ворог≥в: приватноњ власност≥, держави та церкви. ≤деолог Ђзмовницькогої напр¤му в народництв≥ ѕ. “качов був переконаний, що в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ н≥ пропаганда, н≥ заклик до народного бунту ефекту не дадуть. Ќа його думку, Їдиний шл¤х до прогресивних зм≥н у сусп≥льств≥ Ч революц≥йна змова.
” 1874 р. розпочалос¤ масове Ђход≥нн¤ в народї ≥нтел≥генц≥њ. Ќародницький рух охопив 37 губерн≥й Ївропейськоњ –ос≥њ. ÷е був перший досв≥д зближенн¤ радикальноњ ≥нтел≥генц≥њ та народних мас. ѕроте народ не в≥дгукнувс¤ на революц≥йн≥ заклики народник≥в. “а все ж Ђход≥нн¤ в народї не було даремним: жорстк≥ реал≥њ житт¤ п≥дкоригували програмн≥ настанови народник≥в, у њхньому середовищ≥ нам≥тивс¤ поворот у б≥к орган≥зац≥йноњ консол≥дац≥њ. „имало народницьких орган≥зац≥й д≥¤ло в ”крањн≥: у иЇв≥ Ч гурток Ђчайк≥вц≥вї (1872Ч1874), Ђ ињвська омунаї (1873Ч1874), ≥снували також народницьк≥ угрупованн¤ в ќдес≥, ’арков≥, ∆итомир≥, „ерн≥гов≥, ѕолтав≥, ћиколаЇв≥.
ѕоступово народники усв≥домлюють необх≥дн≥сть в≥дходу в≥д бунтарсько-анарх≥чних погл¤д≥в ≥ переход¤ть на позиц≥њ пол≥тичноњ боротьби проти самодержавства. Ќаприк≥нц≥ 70-х рок≥в народницький рух розколовс¤ на дв≥ теч≥њ Ч пом≥рковану й радикальну. ”особленн¤м пом≥ркованоњ теч≥њ став Ђ„орний перед≥лї Ч народницька орган≥зац≥¤, ¤ка займалас¤ пропагандистською д≥¤льн≥стю ≥ робила ставку на мирне вростанн¤ народник≥в у народну масу (п≥зн≥ше ц¤ теч≥¤ перетворилас¤ на легальне народництво ≥ про≥снувала до 1917 p.). –адикальний напр¤м представл¤ла ЂЌародна вол¤ї, ¤ка робила ставку на терор. —пираючись на революц≥йну програму боротьби за встановленн¤ демократичноњ республ≥ки з широким м≥сцевим самоуправл≥нн¤м, усусп≥льненн¤м засоб≥в виробництва, проголошенн¤м права нац≥й на самовизначенн¤ тощо, ЂЌародна вол¤ї тривалий час користувалас¤ авторитетом ≥ ви¤вл¤ла революц≥йну активн≥сть (вбивство харк≥вського губернатора кн¤з¤ уропатк≥на, жандармського ад''ютанта √ейк≥на та ≥н.). Ќародовольськ≥ орган≥зац≥њ ≥снували в иЇв≥, ’арков≥, ќдес≥, Ќ≥жин≥, ѕолтав≥ та ≥нших м≥стах ”крањни.
ќтже, народницький рух пор≥вн¤но швидко пройшов шл¤х в≥д нањвного культу народу до глухих кут≥в тероризму, але досв≥д та ≥дейн≥ засади цього руху позначилис¤ на пол≥тичному житт≥ ¤к –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ на початку XX ст., так ≥ украњнських земель, що входили до њњ складу.
—оц≥ал-демократичний рух
–озчаруванн¤ частини народник≥в у ставц≥ на революц≥йний потенц≥ал сел¤нства призводить наприк≥нц≥ XIX ст. до поширенн¤ ≥деолог≥њ марксизму, на баз≥ ¤коњ сформувалас¤ соц≥ал-демократична теч≥¤ сусп≥льно-пол≥тичного руху. ¬ основ≥ марксистського св≥тобаченн¤ лежали посл≥довний матер≥ал≥зм, вченн¤ про д≥алектичний розвиток, теор≥¤ класовоњ боротьби, в≥ра у всесв≥тньо-≥сторичну революц≥йну роль пролетар≥ату, творц¤ нового, комун≥стичного сусп≥льства. ’арактерно, що у –ос≥њ марксизм користувавс¤ б≥льшою попул¤рн≥стю, н≥ж на «аход≥, де в≥н пережив три кризи Ч 1852, 1872 та 1903 pp. ћарксизм певною м≥рою продовжував ≥дењ народницького соц≥ал≥зму та традиц≥йну тактику народник≥в.
ћарксистська ≥де¤ про всесв≥тньо-≥сторичну роль пролетар≥ату в революц≥йному перетворенн≥ сусп≥льства н≥би перегукувалас¤ з широков≥домою слов''¤ноф≥льською ≥де-сю про мес≥анську богообран≥сть –ос≥њ. —праведлив≥сть, р≥вн≥сть, свобода лежали не т≥льки в основ≥ марксистського ≥деалу, а й були базовими ц≥нност¤ми сел¤нського общинного соц≥ал≥зму. —п≥льними були й форми та методи дос¤гненн¤ поставленоњ мети Ч народна революц≥¤, т≥льки марксизм робив ставку на пролетар≥ат, а народництво Ч на сел¤нство.
ѕершими пропагандистами нового вченн¤ в украњнських земл¤х ще на початку 70-х рок≥в стали ћ. «≥бер, —. ѕодолинський.
ѕодолинський —ерг≥й јндр≥йович (1850Ч1891) Ч громадський д≥¤ч, учений. Ќародивс¤ на „еркащин≥ в багат≥й пом≥щицьк≥й родин≥. «добув осв≥ту в ињвському (1871) та Ѕреславському (нин≥ м. ¬роцлав у ѕольщ≥) ун≥верситетах, в останньому (1876) захистив дисертац≥ю з медицини. ¬ 70-х роках брав участь у громад≥вському ≥ народницькому рухах. ќрган≥зував у ¬≥дн≥ видавництво попул¤рноњ соц≥ал≥стичноњ л≥тератури, у ∆енев≥ разом з ћ. ƒрагомановим ≥ ћ. ѕавликом започаткував виданн¤ журналу Ђ√ромадаї, а також видрукував власн≥ брошури соц≥ально-економ≥чного зм≥сту: Ђѕро багатство та б≥дн≥стьї, Ђѕро хл≥боробствої, Ђ–емесла ≥ фабрики на ”крањн≥ї та ≥н. ¬ивчав можливост≥ нагромадженн¤ та використанн¤ сон¤чноњ енерг≥њ. Ћистувавс¤ з . ћарксом ≥ ‘. ≈нгельсом, попул¤ризував положенн¤ њх економ≥чного вченн¤. –озробив ориг≥нальну теор≥ю Ђгромад≥вського соц≥ал≥змуї, ¤ка ірунтувалас¤ на нац≥ональних традиц≥¤х украњнського народу. Ќа початку 80-х рок≥в повернувс¤ до иЇва, але через т¤жке псих≥чне захворюванн¤ в≥д≥йшов в≥д громадськоњ та науковоњ д≥¤льност≥.
” 80Ч90-х роках у атеринослав≥, иЇв≥, ќдес≥ та ’арков≥ виникають нелегальн≥ марксистськ≥ гуртки, ¤к≥ займаютьс¤ пропагандою та аг≥тац≥Їю ≥ намагаютьс¤ налагодити зв''¤зок з роб≥тничим рухом. як≥сно новий крок соц≥ал-демократ≥¤ зробила наприк≥нц≥ 90-х рок≥в, коли п≥сл¤ по¤ви петербурзького Ђ—оюзу за визволенн¤ роб≥тничого класуї аналог≥чн≥ групи виникли в иЇв≥, атеринослав≥, ћиколаЇв≥ та ≥нших м≥стах. ” 1898 р. в ћ≥нську на першому з''њзд≥ –ос≥йськоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥њ серед дев''¤ти його делегат≥в четверо (Ќ. ¬игдорчик, Ѕ. ≈йдельман, . ѕетрусевич, ѕ. “учапський) представл¤ли соц≥ал-демократ≥в ”крањни.
Ћ≥беральний рух
як ≥дейно-пол≥тична теч≥¤, л≥беральний рух виходить на пол≥тичну сцену на меж≥ 70Ч80-х рок≥в. ¬ ”крањн≥ в≥н формувавс¤ головним чином на основ≥ земськоњ л≥беральноњ опозиц≥њ. ѕерш≥ пореформен≥ роки стали дл¤ л≥берального руху часом орган≥зац≥йного становленн¤, усв≥домленн¤ свого м≥сц¤ й рол≥ серед сусп≥льних сил, кристал≥зац≥њ основноњ мети та завдань. ¬ основ≥ л≥беральноњ альтернативи сусп≥льного розвитку лежала ≥де¤ побудови економ≥ки за законами в≥льного ринку, конкуренц≥њ. ƒержава мала стати правовою, обер≥гати демократичн≥ права особи ≥ м≥н≥мально втручатис¤ в економ≥чну сферу. ≤деальною формою правл≥нн¤ л≥берали вважали конституц≥йну монарх≥ю. Ќе визнаючи революц≥йних форм ≥ метод≥в боротьби, в основу своЇњ д≥¤льност≥ вони поклали тактику пошуку компром≥с≥в з ур¤дом.
ќпорою л≥берального руху були земства. ≤ це не випадково, адже самов≥ддана робота в цих установах п≥дштовхувала прац≥вник≥в земств до думки, що докор≥нна причина занедбаного становища осв≥ти, медицини тощо по¤снюЇтьс¤ насамперед вадами пануючоњ пол≥тичноњ системи. Ќайвпливов≥шою була л≥беральна група земц≥в „ерн≥г≥вщини, ¤ку очолювали визнан≥ л≥дери ц≥Їњ теч≥њ Ч ≤. ѕетрункевич, ќ. Ћ≥ндфорс, ≤. Ўраг. ќсередки л≥берал≥зму ≥снували також у ињвському, ’арк≥вському, ѕолтавському, Ќ≥жинському та ≥нших земствах. ќсновними формами роботи л≥берал≥в наприк≥нц≥ XIX ст. Ч початку XX ст. були створенн¤ опозиц≥йноњ преси; скликанн¤ з''њзд≥в земських службовц≥в; орган≥зац≥¤ банкет≥в, на ¤ких приймалис¤ петиц≥њ та звертанн¤ до царського самодержавства з вимогами встановленн¤ у –ос≥њ конституц≥йного ладу.
Ћ≥беральний рух в ”крањн≥, на жаль, не зм≥г перетворитис¤ на потужну опозиц≥йну силу. Ќа завад≥ стали вузька соц≥альна база, зумовлена нерозвинен≥стю соц≥альноњ структури –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, практичною в≥дсутн≥стю в н≥й Ђтретього стануї; пом≥ркован≥сть лозунг≥в, завдань ≥ д≥й; активна боротьба проти Ђбюрократ≥њї при абсолютно ло¤льному ставленн≥ до самодержавства тощо.
Ќац≥ональний рух
Ћ≥берал≥зац≥¤ сусп≥льного житт¤ у середин≥ XIX ст., що була передв≥сником майбутн≥х реформ та модерн≥зац≥њ, водночас спри¤ла пожвавленню нац≥онального руху. ѕовернувшись п≥сл¤ амн≥ст≥њ ≥з засланн¤, колишн≥ члени ирило-ћефод≥њвського товариства 1859 р. створюють у ѕетербурз≥ першу украњнську громаду Ч культурно-осв≥тню орган≥зац≥ю, ¤ка мала на мет≥ спри¤ти розвитку народноњ осв≥ти, свобод≥ л≥тературного слова, поширенню нац≥ональноњ ≥дењ, формуванню нац≥ональноњ св≥домост≥. —аме на цих ≥де¤х базувавс¤ перший в ≥мпер≥њ украњнський часопис Ђќсноваї (почав виходити з 1861 р. в ѕетербурз≥), навколо ¤кого групувалис¤ вже в≥дом≥ д≥¤ч≥ нац≥онального руху ћ. остомаров, ¬. Ѕ≥лозерський, ѕ. ум≥ ш, “. Ўевченко ≥ весь громад≥вський рух. ѕ≥дтримуючи нац≥ональне в≥дродженн¤, активно починаЇ д≥¤ти ≥нтел≥генц≥¤. ¬иникають громади в ’арков≥, ѕолтав≥, „ерн≥гов≥, ќдес≥. Ќайвпливов≥шою в украњнських земл¤х у цей час була ињвська громада, що утворилас¤ на основ≥ таЇмного гуртка хлопоман≥в. њњ л≥дерами були представники новоњ хвил≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ Ч ¬. јнтонович, “. –ильський, ј. —видницький, ѕ. ∆итецький.
јнтонович ¬олодимир Ѕон≥фат≥йович (1834Ч1908) Ч ≥сторик, археолог, етнограф, археограф. Ќародивс¤ у м≥стечку ћахн≥вц≥ Ѕердич≥вського пов≥ту ињвськоњ губерн≥њ (нин≥ ∆итомирська обл.). «ак≥нчив медичний (1855) та ≥сторично-ф≥лолог≥чний (1860) факультети ињвського ун≥верситету. ¬ 1863Ч1880 pp. Ч головний редактор “имчасовоњ ком≥с≥њ дл¤ розгл¤ду давн≥х акт≥в у иЇв≥, з 1878р. Ч професор руськоњ ≥стор≥њ ињвського ун≥верситету, голова ≤сторичного товариства Ќестора-Ћ≥тописц¤ (з 1881). јктивний учасник украњнського нац≥онально-визвольного руху, один з орган≥затор≥в ињвськоњ громади. јнтонович Ч автор багатьох праць, найв≥дом≥ш≥ з ¤ких: Ђƒосл≥дженн¤ про козацтво за актами з 1500 по 1648 р.ї (1863), Ђƒосл≥дженн¤ про гайдамацтво за актами 1700Ч1768 pp.ї (1876), Ђћонограф≥њ з ≥стор≥њ «ах≥дноњ ≥ ѕ≥вденно-«ах≥дноњ –ос≥њї (1885) та ≥н.
ѕ≥сл¤ поразки польського повстанн¤ 1863Ч1864 pp. у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ розпочавс¤ наступ реакц≥њ. Ќав≥ть пом≥ркована культурницька д≥¤льн≥сть украњноф≥л≥в цього пер≥оду сприймалас¤ ¤к загроза самодержавству. ¬же 1863 р. побачив св≥т сумнозв≥сний ¬алуЇвський указ, що заборон¤в виданн¤ украњнською мовою шк≥льних та рел≥г≥йних видань (заборона не стосувалас¤ лише твор≥в художньоњ л≥тератури). ћета цього указу ц≥лком очевидна: не дати можливост≥ украњнському рухов≥ стати масовим, загальмувати його розвиток, звузити сферу впливу патр≥отично настроЇноњ частини нац≥ональноњ ел≥ти. ѕевною м≥рою царизму вдалос¤ дос¤гти поставленоњ мети: п≥сл¤ ¬алуЇвського указу иастаЇ пауза у процес≥ нац≥онального в≥дродженн¤.
Ћише на початку 70-х рок≥в громад≥вський рух знову актив≥зуЇтьс¤. ” кињвськ≥й Ђ—тар≥й громад≥ї у цей час сконцентрувалис¤ значн≥ ≥нтелектуальн≥ сили Ч ¬. јнтонович, ћ. «≥бер, ћ. ƒрагоманов, ќ. ист¤к≥вський, ћ. —тарицький, ѕ. „убинський та ≥н.
ƒрагоманов ћихайло ѕетрович (1841Ч1895) Ч публ≥цист, ≥сторик, л≥тературознавець, фольклорист, ф≥лософ, сусп≥льно-пол≥тичний д≥¤ч, автор понад 2 тис. твор≥в. Ќародивс¤ в двор¤нськ≥й родин≥ козацького походженн¤. ¬чивс¤ в ињвському ун≥верситет≥, де згодом (1864) став приват-доцентом, аз 1873 p.Ч штатним доцентом. ќчолював л≥ве крило ињвськоњ громади. ¬насл≥док антиукрањнських репрес≥й у 1875 р. зв≥льнений з ун≥верситету. ¬ 1876 р. ем≥грував за кордон. ” ∆енев≥ заснував в≥льну украњнську друкарню, видавав перший украњнський пол≥тичний журнал Ђ√ромадаї (1878Ч1882). –азом з —. ѕодолинським ≥ ћ. ѕавликом заснував Ђ∆еневський гуртокї Ч зародок украњнського соц≥ал≥зму. „ерез розрив з ињвською громадою (1886) був позбавлений ф≥нансовоњ п≥дтримки й у 1889 р. прийн¤в запрошенн¤ об≥йн¤ти посаду професора кафедри загальноњ ≥стор≥њ —оф≥йського ун≥верситету. ” Ѕолгар≥њ пров≥в останн≥ роки свого житт¤.
¬ивчаючи зг≥дно з ор≥Їнтац≥Їю створеного за ≥н≥ц≥ативою громади Ђѕ≥вденно-«ах≥дного в≥дд≥лу –ос≥йського географ≥чного товаристваї археолог≥ю, етнограф≥ю, статистику, географ≥ю та ≥стор≥ю, громад≥вц≥ активно шукали модель майбутнього сусп≥льного розвитку. ” 1873 р. вони сформулювали свою пол≥тичну програму, в основ≥ ¤коњ лежала вимога перетворенн¤ –ос≥њ на федерац≥ю ≥ наданн¤ широкоњ автоном≥њ ”крањн≥.
¬≥дпов≥ддю самодержавства на пожвавленн¤ украњнського руху став ≈мський указ 1876 p., ¤кий заборон¤в друкуванн¤ л≥тератури украњнською мовою в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ та вв≥з њњ з-за кордону. ÷е остаточно п≥дривало основи легальноњ культурницькоњ д≥¤льност≥, на ¤ку ор≥Їнтувалис¤ громад≥вц≥. Ќезабаром пров≥дн≥ д≥¤ч≥ кињвськоњ громади вињжджають за кордон. ” 1878Ч1882 pp. ћ. ƒрагоманов у журнал≥ Ђ√ромадаї, ¤кий виходив у Ўвейцар≥њ, намагавс¤ узагальнити погл¤ди громад≥вц≥в ≥ викласти програму украњнського руху. ¬ основ≥ запропонованоњ ним альтернативи лежали:
Ч демократизм (парламентська влада, наданн¤ громад¤нам демократичних прав ≥ свобод);
Ч федерал≥зм (децентрал≥зац≥¤, запровадженн¤ громадського самовр¤дуванн¤, розбудова держави знизу вгору, ”крањна Ч автономне утворенн¤ у склад≥ федеративноњ –ос≥йськоњ республ≥ки);
Ч Ївропењзм (зв''¤зок крањни ≥з «ах≥дною ™вропою Ч джерело прогресивного розвитку);
Ч культурництво (визвольна боротьба маЇ вестис¤ вин¤тково просв≥тницькими формами та методами);
Ч еволюц≥йн≥сть (прагматичне висуванн¤ пом≥ркованих вимог, п≥дштовхуванн¤ знизу реформац≥йного процесу).
ќтже, представниками р≥зних сусп≥льно-пол≥тичних теч≥й та рух≥в у друг≥й половин≥ XIX ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього сусп≥льного розвитку та вироблено р≥зноман≥тн≥ форми та методи дос¤гненн¤ поставленоњ мети. ’арактерно, що лейтмотивом програмних документ≥в загальнорос≥йських рух≥в була, ¤к правило, боротьба за соц≥альне визволенн¤. Ќа противагу цьому украњнський рух основний акцент робив головним чином на нац≥ональне визволенн¤.
Ќезважаючи на те, що гурткам ≥ орган≥зац≥¤м р≥зних пол≥тичних напр¤м≥в були притаманн≥ малочисельн≥сть, неорган≥зован≥сть, неч≥тк≥сть програмних установок, слабкий зв''¤зок з масами, вони все ж в≥д≥гравали пом≥тну роль у житт≥ сусп≥льства, оск≥льки були м≥сцем концентрац≥њ ≥нтелектуальних сил, центрами осмисленн¤ сусп≥льного розвитку, осередками майбутн≥х масових рух≥в.
