Українська національна революція - назва історичного періоду 1648—1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава «Військо Запорозьке» на чолі з гетьманом, що проіснувала до 1760-их років.
в сер. XVII ст. становище українського народу під владою Речі Посполитої стало особливо важким. В Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах. Тому спокій, що запанував після повстань не був довготривалим, адже існуючі протиріччя залишалися не вирішеними.
Національно-визвольна боротьба українців проти польського панування була обумовлена об''єктивними передумовами і причинами. Передумови:
Формування української ранньоновітньої нації, яка у межах Речі Посполитої фактично не мала шансів на повноцінний розвиток.
Перетворення українського козацтва на провідну політичну силу,що виражала ідеї народу і внаслідок загострення протиріч між Україною і великодержавними амбіціями Польщі відігравала роль суспільного детонатора.
Поширення ідей боротьби за національну незалежність та особисту свободу людини, які набули поширення на той час у Європі.
Причини:
Козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, змушували платити податки. За будь-яку непокору козаків кидали до в''язниць, де їх катували. Більш того - багатьох з них перетворювали на кріпаків.
Посилюється гноблення селянства, яке дедалі більше ототожнюється з польським пануванням. Панщина на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах - шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала: стерегти панське майно, білити полотно, лагодити греблі, возити дрова тощо.
Міщан українського походження усували від участі в міському самоврядуванні, натомість на посади брали іноземців.
Чинилися перешкоди вступу українців до цехів, заняття ними ремеслом чи торгівлею.
Збільшився тиск на православну церкву, звичайним людям насаджували уніатство або католицизм.
Застосовувалися обмеження щодо освіти та вживання української мови.
Потрібно зазначити, що боротьба за українську державу, мову, релігію,
традиції, культуру велася, у різних формах, ще задовго до початку
національно- визвольної війни. Адже український народ поділявся за релігійною
ознакою на дві половини, загострювались національні та соціальні протиріччя,
поява могутньої військової сили – козацтва – призводили до постійних
соціальних вибухів. Війна почалася повстанням козаків у 1648 р. під проводом
Богдана Хмельницького, який у 1646 р. був обраний гетьманом. Чутки про рух,
що його підняв Б.Хмельницький, занепокоїли польський уряд. Коронний гетьман
Микола Потоцький вирушив на Запоріжжя, щоб здавити повстання в самому
початку, та йому це не вдалося. Реєстрові козаки підняли бунт, перебили всіх
старшин, крім Михайла Кричевського і перейшли на бік Богдана Хмельницького.
Головною рушійною силою були селяни. Вони втратили право на свободу, на
землю, право на самоврядування. Селяни не мали права полювати, рибалити,
закладати в лісах пасіки, рубати дерева, мати власний млин (зерно молотили
тільки на млині у пана). Крім відробляння панщини вони платили податки
збіжжям, худобою, птицею, додатково працювали на будівництві та ремонті
мостів, доріг.
Основною військовою силою були козаки, які з’явилися в Україні у 14 столітті.
Походили вони з класу селян, міщан, бояр. На початку 17 століття у середовищі
козацтва з’являються дві течії: заможні козаки, верхівка міщан, шляхта, що
хотіли набути привілей, як у польської шляхти; та незаможні козаки, основна
маса яких складалася з безземельнмх селян, ремісників і хотіла покращити своє
становище за допомогою зброї. З часом козаки стають постійними захисниками
України.
Українська шляхта теж приймала участь у війні, але керувалася власними
мотивами. На той час польська шляхта володіла великими земельними наділами,
займала керівні посади, а українська була обмежена правами. Обмеження прав
було і у міщан. Вони не мали власноі землі, сплачували податки. Міські
адміністрації обмежували у праві купувати будинки, займатися торгівлею та
ремеслом. Шляхта, яка була звільнена привілеями від сплати мита на імпорт та
експорт, виступала великим конкурентом міст і цим завдавала шкоди розвиткові
міської торгівлі та промисловості. У містах, що отримали Магдебузьке право
(право на самоврядування), користуватися ним могли тільки римо-католики. А
так, як основна маса українців була православною, то їм заборонялося брати
участь у самоврядуванні. Їм, також, не можна було жити у різних частинах
міста.
Боротьба проти польського гніту об’єднала українських селян, міщан і шляхту
під керівництвом козацтва. Тому охарактеризувати війну можна, як національно-
визвольну.
