20, 50 Білет
1.Правова система ЗУНР.
З проголошенням ЗУНР вищу владу захопила Українська Національна Рада. Саме з цього виходив Основний тимчасовий закон, прийнятий 13 листопада 1918 р. на сесії Української Національної Ради. В ньому, зокрема, говорилось: І) держава, проголошена Українською Національною Радою 19 жовтня 1918 p., має назву Західна Українська Народна Республіка; 2) до неї входять всі українські етнографічні території, що знаходяться під управлінням Австрії; 3) ця територія утворює самостійну ЗУНР; 4) її сувереном є увесь народ, що обирає своїх представників до Установчих зборів ЗУНР, а Українська Національна Рада і державний Секретаріат здійснюють владу; 5) гербом ЗУНР є золотий лев на синьому полі.
Прийнявши такий закон, Українська Національна Рада взяла на себе компетенцію парламенту[4]. З часом сталися зміни в структурі та персональному складі Української Національної Ради. Так, 15 листопада на її засіданні було прийнято закон про доповненняїї складу делегатами з повітів та великих міст краю, тобто вирішено зробити її більш представницьким органом.
Згідно з розпорядженням Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р. у всіх місцевостях старі органи влади і управління належало ліквідувати. Замість них слід було утворити нові, українські. Такими органами влади мали стати міські та повітові ком''ісари з дорадчими органами при них — національними радами.
2.Централізація правової системи і посилення позасудових репресивних органів у 30х роках 20ст.
Наркомат внутрішніх справ УСРР виконував адміністративно-політичні функції, а саме: здійснював керівництво управлінням комунальної служби, міліцією, місцями позбавлення волі, кримінальним розшуком тощо. 15 грудня 1930 року наркомат було ліквідовано. Його функції були передані різним відомствам: керівництво комунальним господарством перейшло до Головного управління комунального господарства, керівництво місцями позбавлення волі — до Наркомюсту УСРР, записи актів громадянського стану стали вести президії виконкомів Рад. Для керівництва міліцією і кримінальним розшуком було створене Головне управління міліції і кримінального розшуку при РН К УСРР.
Наслідком такої реорганізації було значне посилення ролі ОДПУ СРСР і ДПУ УСРР. Органи ОДПУ займались охороною державної безпеки, громадського порядку, охороною державної і суспільної власності, відали паспортизацією.
Централізація репресивного апарату привела до створення Юлипня 1934 року загальносоюзного НКВС. ОДПУ ліквідується, а натомість створюється Головне управління державної безпеки, яке входило до складу НКВС. В УСРР, як і в інших союзних республіках, було створено НКВС УСРР як союзно-республіканське відомство. В його структуру входили: головне управління державної безпеки, головне управління прикордонної та внутрішньої охорони, головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень, головне управління пожежної охорони, адміністративно-господарське управління та відділ громадського стану.
НКВС УСРР повністю підпорядковувався союзному НКВС У другій половині 30-х років НКВС фактично став поза конституційним органом, оскільки був остаточно виведений з-під державного контролю. В своїй діяльності він керувався виключно власними нормативними актами — наказали, директивами та розпорядженнями.
3.Хрущовська відлига.Спроби здійснення нової політики.Перші кроки десталінізації державного і суспільно політичного життя.
Хрущовська "відлига" — неофіційна публіцистична назва періоду в історії СРСР після смерті Й. Сталіна (з 1953 по 1964-й рр.). Вислів "відлига" походить від назви повісті Іллі Еренбурга. Поняття "Хрущовська "відлига" пов’язане з перебуванням на посту першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова (1953–1964 рр.) Цей період характеризувався зменшенням політичних репресій, вибірковою реабілітацією засуджених та репресованих у сталінські часи, частковою лібералізацією політичного життя, незначним послабленням тоталітарної влади.
Після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р. М. Хрущов, який очолив комуністичну партію, взяв курс на реформування сталінського режиму. Зі зміцненням влади М. Хрущова "відлига" почала асоціюватись із засудженням культу особи Й. Сталіна. На XX з’їзді КПРС в 1956 р. М. Хрущов виголосив доповідь з критикою культу особи Й. Сталіна і сталінських репресій. У зовнішній політиці СРСР було проголошено курс на "мирне співіснування" з країнами Заходу. Новий курс підтримала партійна верхівка та службова номенклатура. У ці роки в системі ГУЛАГ у спалахують повстання в’язнів під антисталінськими лозунгами (Норильське, Воркутинське, Кенгірське повстання). Припинилась підготовка нових політичних процесів, почалася ліквідація ГУЛАГу. Чимало політв’язнів в СРСР, в т. ч. з України звільнили з місць ув’язнення та реабілітували. В цей час незначно послабилась цензура, перш за все у мистецтві та літературі. Водночас у 1954–1956 рр. відбулась низка процесів над колишніми членами ОУН, що закінчилися смертними вироками (Кирило Осьмак, Василь Охримович та ін.).
Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним.
Сталінське керівництво було змінено після його смерті у 1953 році. Керівні пости на той момент займали: Лаврентій Берія, голова Міністерства внутрішніх справ; Микита Хрущов, перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії, і Георгій Маленков, прем''єр-міністр Радянського Союзу.
Десталінізація поклала кінець великомасштабному використанню примусової праці в економіці. Процес звільнення в''язнів ГУЛАГу був початий при Берії, але незабаром він був усунений від влади. Хрущов тоді став найвпливовішим радянським політиком.
У своїй промові «Про культ особи і його наслідки» на закритому засіданні XX з''їзду КПРС, 25 лютого 1956 року, Хрущов шокував своїх слухачів, засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії.
4.Державний лад після проголошення незалежності Укрїни.
Після проголошення незалежності Україна сформувалася як парламентсько-президентська республіка. Президент України був як главою держави, так і главою виконавчої влади. За Конституцією України 1996 року Україна за формою правління стає президентсько-парламентською республікою.
За державним ладом Україна є унітарною державою. Адміністративно-територіальними одиницями України є: область, район, місто, селище і сільрада. Особливий статус має Автономна Республіка Крим, яка є невід''ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається відповідними законами України. Так, статус Києва визначено Законом України "Про столицю України — місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р.
За державним режимом Україна є демократичною, соціальною, правовою державою. Конституційний лад України будується за принципом пріоритету прав і свобод людини і громадянина.
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
За Конституцією України 1996 року єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада.
Конституційний склад Верховної Ради становить 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Вибори до Верховної Ради здійснюються на підставі Закону "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 року. Верховна Рада правомочна розглядати і вирішувати будь-які питання, не віднесені до компетенції органів виконавчої або судової влади.
Порядок роботи Верховної Ради України визначається її регламентом, прийнятим 27 липня 1994 року. Верховна Рада України працює сесійно.
5.Загарбання Українських земель у 14-16 ст. іноземними державами.
Загарбання етнічних українських земель Польщею, Молдавією, Угорщиною, Московським царством, Туреччиною та Кримським ханством (14-16 ст.)
Хоч які були солідні завоювання литовців на Україні, більш тривалий і всеохоплюючий вплив на долю українців мала справити експансія Польщі. Початок їй поклав Казимир Великий (1320-1370), відновивши середньовічну польську монархію.
Зате для поляків захоплення українських земель не відбувалося так легко, як для литовців. Не встиг Казимир повернутися до Польщі, як норовливі галицькі бояри під проводом Дмитра Детка встановили свою владу в краї.
Протягом понад двох десятиліть поляки у союзі з угорцями билися з литовцями, підтримуваними більшістю українців, за Галичину й Волинь. На відміну від княжих чвар, що для населення Давньої Русі були вже чимось звичним, ця боротьба набула нового тривожного виміру. Проголосивши себе «щитом християнства», поляки, частково з переконання, а частково з метою заручитися підтримкою папи, зображали своє просування на схід як хрестовий похід проти язичників-литовців і схизматиків - православних українців. Ставлення до некатоликів як до людей моральной культурно неповноцінних не крило в собі добра для майбутніх польсько-українських взаємин.

Главная Страница