18, 48 білет

1. ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад. Прийняття першої Конституції УРСР.
Радянська влада, яка встановлювалася на українських землях, прагнула юридично підтвердити свою прихильність до державної незалежності. З цією метою почалося обговорення української Конституції. Згідно з постановами III з’їзду КП (б) У проект першої конституції Української РСР був розроблений Центральним виконавчим комітетом і Радою Народних Комісарів України і схвалений ЦК Компартії України. В основу проекту Конституції УРСР було покладено Конституцію РРФСР.
6 березня 1919 року у Харкові почав роботу III Всеукраїнський з’їзд Рад. На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затверджено проект першої Конституції Радянської України. В обговоренні взяли участь представники трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів і лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю про диктатуру пролетаріату; статтю 21 п. а), де встановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою отримання прибутку, позбавляються виборчого права. Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з’їзді більшовицькою фракцією.
Позиції боротьбистів та лівих есерів щодо державного будівництва в Україні принципово не відрізнялися. Акцентуючи увагу на захисті національної культури, В. Блакитний водночас пропонував доповнити ст. 4 прагненням УСРР знищити «всі державні кордони, які ділять пролетаріат різних країн і націй».
Майже всі зауваження та пропозиції були відхилені більшовиками. Саме з ініціативи бюро комуністичної фракції III Всеукраїнський з’їзд Рад 10 березня 1919 прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року. Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, грунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організації.
Офіційний проект та остаточна редакція Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки написані російською мовою, оскільки «Збори узаконень і розпоряджень Робітничо-селянського уряду України» виходило до 1920 року російською мовою.
2. Охарактеризуйте поняття ″ тоталітарний режим ″. Назвіть причини виникнення тоталітарного режиму.
Тоталітаризм (tolalitas, лат. - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) політичний режим, (державний лад, що здійснює абсолютний контроль за всіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно і тільки в XX ст. склався в певну політичну систему. Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. І хоча государ Росії Петро Великий і король Франції Людовік XIV – могутні правителі-деспоти, але примітивність засобів комунікації, нерозвиненість соціальної інфраструктури визначали їх владу не стільки ефективною та все проникаючою, щоб назвати тотальною. Об’єктивно самодержавці не володіли можливостями контролювати всіх і вся в житті підданих. Звичайно, вони вимагали і досягали зовнішньої покори, але завжди в сфері державною регулювання 6ула присутня та чи інша прогалина. Адже частина суспільства володіла або політичним імунітетом (станові привілеї) aбo самостійністю в сфері економічної і господарської діяльності (відсутність планово-наказової системи керівництва економікою), aбo певною свободою життя (адже селян все-таки не змушували брити бороди і одягати німецькі камзоли, а старообрядців не розстрілювали за їх релігійні переконання тощо). В протилежність автократичним режимам середньовіччя тоталітаризм допускає всезагальність державною контролю і намагається регулювати кожний аспект життєдіяльності суспільства.
Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін.
3. Розвиток радянського права і його роль у вирішенні завдань періоду Другої світової війни
Характеризуючи розвиток правової системи УРСР воєнної доби, треба показати її роль у вирішенні завдань оборони країни і охорони суспільства, зазначити сувору централізацію всіх галу зей права.
У цивільному праві головними були питання захисту прав власності, розширення прав наркоматів, спрощення порядку пе редачі майна між державними підприємствами і установами, по рядок передачі продукції у власність споживача (на основі пла нових актів, договорів), збереження, оплата, заселення житлової площі сімей військовослужбовців, прийняття спадщини, розши рення кола спадкоємців.
У сімейному праві головними питаннями були: влаштування дітей-сиріт, створенню довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, трудових колоній; вдосконаленню по рядку усиновлення; посиленню охорони материнства і дитинства; підвищенню вимог до реєстрації шлюбу і його розриву.
Трудове право забезпечувало проведення трудових мобілі зацій і впровадження трудової повинності, встановлення понад нормової праці (3 години щоденно), скасування поточних та до даткових відпусток, застосування заходів до порушників трудо вої дисципліни, працевлаштування і побутове обслуговування ін валідів війни.
Через колгоспне і земельне законодавство підвищувався встановлений для колгоспників мінімум трудоднів, запроваджувався обов''язковий вихід на роботу працездатних колгоспників і підлітків (з 14 років), посилювалася боротьба з розбазарюванням колгоспних земель.
Кримінальне право підвищувало відповідальність за поши рення брехливих чуток у воєнний час, за розголошення держав ної таємниці і втрату таємних документів, за вчинені звірства до населення з боку гітлерівців та їх посібників, за спекуляцію (з розширенням складу злочину), зазіхання на державну, колгоспну і особисту власність громадян; самовільне залишення роботи, ухилення від військового обліку, приховування трофейної зброї тощо.
У кримінально-процесуальній галузі права головними питаннями були: положення про військові трибунали (склад, роз гляд судової справи, можливість участі засідателів, прокурора, адвоката, свідків, питання касаційного оскарження вироків); ви значити вплив цього виду процесу на загальні суди; показати роль позасудового репресивного апарату; виявити формальне значення можливості забезпечення об''єктивного розслідування всіх обставин справи.
5. Брестська церковна унія, її наслідки для правового становища українського народу і православної церкви.
Брестська унія 1596 року - приєднання до Римсько-католицької церкви ряду єпископів і єпархій православної Київської митрополії (у складі Константинопольського патріархату) на чолі з «митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі» Михайлом Рогозою на території Речі Посполитої у відповідності з рішеннями Собору в Бресті в жовтні 1596 року. В результаті унії, традиційне православ''я виявилося у Речі Посполитій в положенні нелегальної і гнаної владою конфесії.
Реакція і наслідки
Висновок Брестської унії викликало протести селян, козаків , міщан, частини православної шляхти, нижчого духовенства, а спочатку - і деяких великих українських феодалів. Активним противником унії став ігумен брестського Свято-Сімеоновской монастиря преподобномученик Афанасій.Двоє з семи західноруських єпископів - львівський Гедеон Балабан і перемишльський Михайло Копистенський - відкинули рішення уніатського Собору, незабаром після його початку відкривши засідання православного Собору. Очолив православний Собор, на якому було присутнє значна кількість мирян, включаючи князя Костянтина Острозького, Екзарх Вселенського Патріарха великий протосинкелом Никифор, що мав на той письмові повноваження від Патріарха. Позиція учасників Собору полягала в тому, що без волі Собору східних Патріархів місцевий Собор у Бресті не вправі вирішувати питання про унію.Православний Брестський Собор »відкинув унію, відлучив уніатських єпископів і позбавив їх сану, відновив у священстві тих священнослужителів, які були позбавлені його єпископами - прихильниками унії.Через 24 роки, в жовтні 1620 року Єрусалимський Патріарх Феофан III, за допомогою гетьмана Сагайдачного і Війська Запорізької поставив православного Київського митрополита Іова Борецького, а також єпископів на всі вакантні кафедри православної Київської митрополії , на Україні була відновлена православна ієрархія.Тим не менш, переслідування православних на Україні тривало, і в кінцевому підсумку політичне й релігійне тиск вилилося у повстання Хмельницького, внаслідок якого Польща позбулася половини України. Однак на територіях, що залишилися в Речі Посполитій, - на Правобережній Україні, в Білорусії і Литві - тиск на православних тривало і через століття, і, коли вже ослаблена Річ Посполита була поділена, Росії дісталися території повністю уніатські.У деяких регіонах, в основному на Українському Подолі, завдяки т. зв. «Місії Садківська», повернулося в православ''я більше 2300 храмів. Однак в інших районах, особливо в Білорусі та на Волині, унія пустила глибоке коріння, а після видання Катериною II декрету про свободу релігії, а також у зв''язку з тим фактом, що українці та білоруси були в основному кріпаками польських магнатів, про перехід назад у православ''я не було й мови.Багато в уніатської церкви вважали, що роль її як тимчасового мосту при переході з православ''я в католицтво завершена. Більша ж частина рядових священиків бажала повернення до православ''я; їм протистояв єпископат, який під тиском Риму почав переводити уніатів в латинський обряд. У 1833 році перейшла в православ''я Почаївська лавра, а в лютому 1839 року під керівництвом Йосипа Семашко відбувся Полоцький собор , на якому було прийнято рішення про возз''єднання уніатів з Російською православною церквою .В СРСР уніати переслідувалися: їх церква була заборонена весною 1946 року відповідно до рішень Львівської Собору, який оголосив про скасування Брестської унії , храми були передані єпархіях Московського Патріархату .З 1990 року на заході України почався процес відродження Греко-католицької церкви та повернення храмів, відібраних у грекокатоликів в 1946 році.

Главная Страница