17, 47 Білет

1. Державне будівництво на основі рішень I та II Всеукраїнських з’їздів Рад (грудень 1917 р.- квітень 1918 р.). Створення основ соціалістичного права.
У зв''язку з більшовизацією Рад більшовики по-новому поставили організаційно-правові питання радянського будівництва. Однією з характерних рис розвитку радянського виборчого права була антидемократична тенденція до відмови від таємного голосування. Не тільки кожна Рада, а й окремі профспілки видавали свої інструкції щодо виборів до органів влади. Не було й єдиних норм представництва. Різноманітність норм виборів значною мірою пояснювалася необхідністю пристосувати їх для того, щоб більшовики одержали в Радах оптимальну кількість місць.
При розв''язанні найважливіших питань усе більшого значення набувають розширені пленуми Рад, тобто пленуми, на які запрошувалися представники фабзавкомів, профспілок, солдатських комітетів, штабів Червоної гвардії та інших низових організацій. Більшовики намагалися передати їм функції розв''язання усіх найважливіших питань. Меншовики та есери обгрунтовано оспорювали законність таких рішень.
Надзвичайні органи радянської влади. В Україні, за прикладом радянської Росії, створювалися також надзвичайні державні органи влади — революційні та військово-революційні комітети.
Надзвичайні органи утворювалися та контролювалися більшовиками. Ці органи виразно виявили прагнення більшовиків інтегруватися до влади і встановити диктатуру своєї партії. Тривав процес формування "воєнно-комуністичного" державного механізму. Складалась адміністративно-командна система. ЦВК Рад України 18 грудня 1917 p., майже одночасно з формуванням Народного Секретаріату, створив крайовий (всеукраїнський) військово-революційний комітет для боротьби з "контрреволюцією", до складу якого увійшли народні секретарі внутрішніх і військових справ, а також представники Харківського штабу Червоної гвардії та штабу Північного загону. Місцевим ревкомам було запропоновано делегувати до Всеукрревкому своїх представників для узгодження єдиної лінії.
Надзвичайним органом всеукраїнського значення була також надзвичайна комісія Народного Секретаріату для "оборони країни і революції", створена 21 лютого 1918 p. Ця комісія одержала "найширші повноваження, включаючи й право негайно приймати рішення від імені уряду Української Республіки". Вона відала організацією революційної армії, мала право вводити воєнний і облоговий стан.
Надзвичайні органи, зрозуміло, не можна визнати легітимними, оскільки їх організація не була передбачена рішеннями ні І, ні II Всеукраїнських з''їздів Рад. Проте більшовики, намагаючись зміцнити свою владу, були готові вжити надзвичайних заходів у сфері державного будівництва. У ревкомах періоду, що розглядається, при твердо забезпеченому більшовицькому керівництві місця іноді надавалися лівим есерам.
У початковому періоді радянського будівництва створювалися крім ревкомів також інші тимчасові надзвичайні органи радянської влади, а саме: революційні штаби, революційні "трійки", "шістки", "сімки" та "дев''ятки". Революційні штаби утворювалися ревкомами або Радами для збройної боротьби з політичними противниками, їхні функції дещо збігалися з функціями штабів Червоної гвардії, а нерідко наближалися до функцій російських надзвичайних комісій по боротьбі з контрреволюцією, яких в Україні на той час ще не існувало.
У здійсненні влади на місцях помітна роль належала комендантам і комісарам, котрі призначалися або обиралися ревкомами, революційними штабами та Радами, а іноді й місцевими з''їздами Рад. Штаб головкому В.Антонова-Овсієнка, Центральний військово-революційний комітет Донбасу, усі інші надзвичайні комітети призначали комісарів для виконання на місцях воєнних, продовольчих.
Головною особливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що вона складалася, як однорідна система права в більшовицькій Росії. Це була рецепція в її найбільш простій формі — пристосування права однієї держави до умов іншої. При відсутності тієї чи іншої правової норми як головне джерело права використовували революційну правосвідомість. Пріоритет революційної правосвідомості над іншими джерелами права базувався на пануванні в ті роки психологічної теорії права, яка вважала найважливішим аспектом правової дійсності не норму права і правовідносини, а правосвідомість.Головною особливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що вона складалася, як однорідна система права в більшовицькій Росії. Це була рецепція в її найбільш простій формі — пристосування права однієї держави до умов іншої. При відсутності тієї чи іншої правової норми як головне джерело права використовували революційну правосвідомість. Пріоритет революційної правосвідомості над іншими джерелами права базувався на пануванні в ті роки психологічної теорії права, яка вважала найважливішим аспектом правової дійсності не норму права і правовідносини, а правосвідомість.
Основи державного будівництва були визначені першими російськими декретами радянської влади, дію яких було поширено і на Україну. Як вищі, так і місцеві органи влади і управління будувалися за зразком більшовицької Росії. Головною ланкою державного механізму були Ради, які більшовики розглядали як найбільш прийнятну для них форму диктатури пролетаріату. 8 лютого 1919 року РНК України прийняла постанову "Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління", де поставила питання про передачу влади Радам. Юридично система Рад у масштабах всієї України була затверджена першою радянською Конституцією України.

2. Командно-адміністративна система. Сталінський терор в Україні.
Адміністративно-командна (або командно-адміністративна) система - термін, введений Г. Х. Поповим для позначення способу організації суспільних відносин, для якого характерні: жорсткий централізм господарського життя на базі державної власності; використання позаекономічних, ідеологічних методів управління; панування партійно-державної бюрократії при відсутності реальної економічної свободи і справжньої демократії.Термін з''явився в період перебудови для позначення сутності радянської системи управління і швидко став популярним. Вперше він згадується в статті Г. Х. Попова «З точки зору економіста» («Наука і життя» № 4/1987). У ній він досліджував стан та розвиток планової економіки СРСР на основі аналізу роману Олександра Бека «Нове призначення».Для адміністративно-командної системи характерно директивне планування з Центру, всі підприємства діють відповідно до Доводимо їм плановими завданнями. Основна роль відводиться розподільним, командним методам, а вся повнота влади зосереджена в руках центральних органів управління, бюрократичного апарату.Ліберально налаштовані дослідники зазвичай підкреслюють, що адміністративно-командна система спирається не на демократичну політичну систему, а на тоталітарні чи авторитарні режими, суперечить демократичним принципам управління, не сприймає вільний ринок, конкуренцію, підприємництво.
Сталінский терор
Тоталітарний режим обвинувачував у всіх негараздах «ворогів народу», «агентів імперіалізму», жорстоко розправляючись з ними за надуманими обвинуваченнями. В 1929-1930 рр. сфабриковано справу СВУ (Спілки визволення України). Процес СВУ став сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). В 1931 році заарештовано М. Грушевського, а установи, якими він керував, розігнано. Пізніше вченого було вбито за завданням ДПУ.
У січні 1933 р. другим секретарем ЦК КП(б) У було призначено Павла Постишева. ДПУ республіки очолював Всеволод Балицький. Вони організували масовий терор. 7 липня, після засідання Попітбюро, скінчив життя самогубством старий більшовик Микола Скрипник. В листопаді 1933 р. Постишев похвалявся, що під його керівництвом лише з Наркомату освіти «вичистили» близько 300 вчених і письменників. Великого розгрому зазнала і наука.
Ще більше посилились репресії після вбивства в Ленінграді 1 грудня 1934 р. визначного діяча ВКП(б) першого секретаря обкому Сергія Кірова. Були запроваджені надзвичайні комісії Військової колегії Верховного Суду СРСР («трійки»).
В 1937-1938 рр. терор став всеохоплюючим і масовим. Саме в цей період нищівного удару зазнали військові кадри: були репресовані близько 40 тис. офіцерів Червоної Армії. Серед розстріляних - командуючі військами Київського та Харківського військових округів Йона Якір та Іван Дубовий, відомі воєначальники Б. Думенко, І. Гаркавий, Є. Ковтюх, І. Федько, В. Примаков, Д. Шмідт та ін.
Було ліквідовано майже всю верхівку ЦК КП(б) У і уряд УРСР, зокрема, страчений один з організаторів Компартії України Е. Квірінг, заарештований X. Раковський (розстріляний в 1941 р.), розстріляний голова Держплану України Юрій Коцюбинський (син відомого письменника).

4. Загальні політичні засади Української держави за Конституцією 1996 р.
Розділ перший Конституції України закріплює основи конституційного ладу України. До них належать такі положення (конституційні характеристики): положення про Україну як державу суверенну; положення про Україну як державу демократичну з республіканською формою правління, державу, в якій людина, її честь і гідність, життя і здоров’я, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; положення про Україну як державу правову та державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права; положення про Україну як державу соціальну; положення про Україну як державу, в якій державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; положення про Україну як державу, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування; положення про Україну як державу, в якій суспільне життя ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Вищеперераховані конституційні положення, які безпосередньо визначені як засади конституційного ладу України. Однак це далеко не вичерпний перелік основних засад конституційного ладу України. При детальному розгляді положень Основного Закону помітні ще декілька важливих конституційних характеристик сучасної Української держави на рівні засад її конституційного ладу. До них без будь-яких застережень, наприклад, можна віднести наступні положення: положення про Україну як державу національну та положення про Україну як державу світську.

5. Правове становище духовенства в Україні у XIV – XVI ст.
Духівництво складало окреме суспільний стан, до якого належали не тільки священики але і їх сім''ї і весь церковний штат. Оскільки майже в кожному селі знаходилася церква, іноді й дві, а в містах було безліч церков, це було досить численне стан. Під польською владою православна Церква втратила своє привілейоване становище. Польська влада контролювала все вищі церковні посади. Духовенство поділялося на біле і чорне. Біле (церковне) духовенство було близьким до селянському середовищі, мало можливість глибше проникати в життя селян і впливати на них. Як писав М. Грушевський, воно було хранителем національних традицій, національної свідомості українців. Чорне (монастирське) духовенство мало більш тісні зв''язки з українською шляхтою. Священнослужителі отримували позику єпископа і ділянку землі на обзаведення, жили за рахунок натуральних приношень парафіян, пожертвувань, оплати обрядів та інших джерел. Духовенство підлягало юрисдикції церковного суду. Серед церковних діячів було багато вихідців з середньої та дрібної шляхти. Католицьке, уніатське і православне духовенство були єдині у протидії релігійним сектантам, але проводили двоїсту лінію відносно міських рухів, боячись втратити паству.

Главная Страница