16, 46 білет

1. Всеукраїнський з’їзд Рад. Проголошення України республікою Рад і створення Народного Секретаріату.
Всеукраї́нський з''ї́зд ра́д — з''їзд рад робітничих і солдатських депутатів України. Відбувся 11 (24) грудня — 12 (25) грудня 1917 року за ініціативи більшовиків у Харкові, що був захоплений ними на початку українсько-російської війни. Проходив як альтернатива Всеукраїнському з''їздові рад у Києві 4 (14) грудня — 6 (19) грудня 1917 року, де більшовики зазнали політичної поразки. У роботі з''їзду взяло 206 делегатів, обрані лише 95 радами з 300, що діяли в Україні. Представників українського селянства практично не було. З''їзд закінчився проголошенням Української Народної Республіки Рад зі столицею в Харкові
Всеукраїнський з''їзд рад — з''їзд рад, що відбувався 4 (17) грудня — 6 (19) грудня 1917 року в Києві.
Всеукраїнський з''їзд Рад (11-12 грудня 1917р.) звинуватив Центральну Раду у "зриві роботи з''їзду Рад у Києві", привітав "Жовтневу пролетарсько-селянську революцію" та "встановлення фактичної диктатури пролетаріату, підтриманого найбіднішим селянством". У резолюціях з''їзду "Про самовизначення України" та "Про організацію влади в Україні" Україна проголошувалась "республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів" як федеративна частина Російської республіки. На з''їзді було обрано Тимчасовий Центральний Виконавчий Комітет у складі 41 чоловіка, з них 35 більшовиків. ЦВК доручалося "негайно поширити на територію Української республіки всі декрети й розпорядження робітничо-селянського уряду федерації, які мають загальне для всієї федерації значення — про землю, про робітничий контроль над виробництвом, про повну демократизацію армії". Оголошувалися недійсними всі розпорядження Центральної Ради і Генерального Секретаріату, що були "спрямовані проти інтересів робітників та найбідніших селян України". Однак офіційна назва держави залишалася без змін: Українська Народна Республіка.
Народний секретаріат — виконавчий орган Тимчасового ЦВК Рад України. Сформований у Харкові 30 грудня 1917 (12 січня 1918) року російськими і місцевими більшовиками як український радянський уряд на противагу до Української Центральної Ради та Генерального секретаріату УЦР—УНР.
у Харкові (грудень 1917 — січень 1918), Києві (лютий 1918), Полтаві і Катеринославі (березень 1918), Таганрозі (квітень 1918). Влада секретаріату була малоефективною і маловпливовою. Зокрема, командувач усіх більшовицьких збройних сил в Україні Володимир Антонов-Овсієнко підкорявся тільки наказам Раднаркому Росії, до складу якого він входив. Після укладення Берестейського миру 1918 і зміни воєнно-політичної ситуації в Україні, більшовицьке керівництво намагалось створити видимість незалежності радянського уряду в Україні, щоб не допустити відновлення влади Центральної Ради. В березні 1918 року на Другому Всеукраїнському з''їзді Рад Україна проголошувалася незалежною від Росії радянською республікою та було проведено реорганізацію Народного секретаріату. До його складу увійшло більше українців, зокрема, Євген Неронович, Георгій Лапчинський, Іван Клименко. Головою став Микола Скрипник.
7 березня 1918 року у цей «кишеньковий» уряд було введено Антонова-Овсієнка як секретаря військових справ і верховного головнокомандувача військ УНР. Єдиним завданням, яке покладалося московським центром на секретаріат у цей період стало забезпечення максимально швидкого вивезення з України на схід продовольства і матеріальних цінностей. Народний секретаріат існував до 18 квітня 1918 року, коли ЦВК Рад України і Народний секретаріат було реорганізовано у Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів (існувало до липня 1918 року).
Змістом всього існування Народного секретаріату, як окремого радянського уряду, було, насамперед, намагання Раднаркому легітимізувати пряму агресію більшовицької Росії проти Української Народної Республіки. Власне, з метою максимальної дезорієнтації українського населення, в першу чергу селянства, цьому органові дано назву «секретаріату» (на противагу до Генерального Секретаріату УНР) та для означення маріонеткового більшовицького утворення в Україні збережено назву «Українська Народна Республіка».

2. Розвиток і удосконалення державного апарату. Формування і утвердження сталінського тоталітарного режиму.
Державний апарат (механізм держави) - система спеціальних органів та установ, за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством і захист його основних інтересів. Найбільш загальні характерні ознаки державного апарату виражаються в наступному:
- Механізм держави складається з людей, що спеціально займаються управлінням (законотворчістю, виконанням законів, їх охороною від порушень).
- Державний механізм являє собою складну систему органів і установ, які знаходяться в тісному взаємозв''язку при здійсненні своїх безпосередніх владних функцій.
- Функції всіх ланок державного апарату забезпечуються організаційними і фінансовими засобами, а в необхідних випадках і примусовим впливом.
Механізм держави покликаний надійно гарантувати і охороняти законні інтереси і права своїх громадян. Сфера владних повноважень державних органів обмежується правом, яке максимально забезпечує гармонійні, справедливі відносини між державою і особистістю.
У кін. 20-х - на поч. 30-х рр. політична система Радянського Союзу, зберігаючи зовні всі атрибути демократії, фактично перетворилася на тоталітарну, яку дослідники називають режимом особистої влади Сталіна або сталінщиною.
Тоталітарний режим базувався на цілій системі монополій: монополії більшовиків на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою.
Монополія на владу.
Більшовики усунули з політичної арени всі інші політичні партії. В Україні була заборонена діяльність лівих есерів, комуністів-боротьбистів, української комуністичної (укапісти) та інших партій, які пропонували альтернативні шляхи розвитку. Боротьбисти, зокрема, висловлювалися за самостійність України у рівноправному союзі з іншими соціалістичними республіками.
Монополія на ідеологію
У суспільстві утвердилася монополія комуністичної ідеології: право на істину визнавалося лише за марксизмом. Значну роль у насадженні офіційної ідеології відігравала цензура, завдяки якій більшовики контролювали всі засоби впливу на духовне життя - пресу, радіо, освіту, культуру. Функції цензури виконувало спеціальне управління - Головполітосвіта, яке співпрацювало з органами Державного політичного управління (ДПУ).
Тотальний контроль над засобами масової інформації дозволяв маніпулювати свідомістю населення, зводити брехню на державний рівень.
Радянська влада переслідувала віруючих, релігійні конфесії.
Монополія на керівництво економікою
У ході форсованої індустріалізації і насильницької суцільної колективізації відбулося одержавлення усіх форм власності, утвердження командно-адміністративних методів керівництва економікою. Партійно-державний апарат встановив монопольний контроль над економічною сферою, що і стало фундаментом тоталітарного режиму.
Масові репресії
Невід''ємною частиною тоталітарної системи влади був репресивний апарат, який повинен був тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищувати будь-яку опозицію сталінському режиму, будь-які прояви інакомислення. Знаряддям здійснення репресій були каральні органи ДПУ, підпорядкованого наркомату внутрішніх справ (НКВС). (У 1934 р. замість ДПУ створено Головне управління державної безпеки).
Органи ДПУ - НКВС розгорнули масові жорстокі репресії проти всіх прошарків населення.
Масові репресії були захисною реакцією та способом існування тоталітарного режиму, оскільки за наявності широкої опозиції та відсутності страху в підлеглих цей режим не зміг би забезпечити свого функціонування.
Ідейним обґрунтуванням масового терору стала теорія Сталіна про неминуче загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму та необхідність у зв''язку з цим
посилення пильності і боротьби проти "ворогів народу".
Напрями масових репресій в Україні
-> Репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.).
-> Боротьба з "підпільними націоналістичними організаціями".
- Боротьба з "націоналістичними елементами" в Академ

3. Діяльність УРСР на міжнародний арені після Другої світової війни.
Ще у лютому 1945 р., коли на нараді глав держав СРСР, США і Англії у Ялті обговорювався план завершення розгрому фашизму та забезпечення післявоєнних гарантій миру і безпеки у світі, було піднято питання про створення Організації Об’єднаних Націй (ООН). На конференції обговорювалось і польське питання. Представники США і Великобританії намагалися підтримати претензії польського емігрантського уряду на повернення західноукраїнських і західнобілоруських земель.
Ще у лютому 1945 р., коли на нараді глав держав СРСР, США і Англії у Ялті обговорювався план завершення розгрому фашизму та забезпечення післявоєнних гарантій миру і безпеки у світі, було піднято питання про створення Організації Об’єднаних Націй (ООН). На конференції обговорювалось і польське питання. Представники США і Великобританії намагалися підтримати претензії польського емігрантського уряду на повернення західноукраїнських і західнобілоруських земель.
Проте врешті-решт було вирішено, що кордон між Польщею і Радянським Союзом має проходити відповідно до національних ознак. Польщі будуть повернуті її споконвічні землі на півночі і заході і кордон встановиться по ріках Одер і Нейсе.
Незадовго до закінчення війни в Європі у квітні 1945 р. в американському місті Сан-Франциско відбулася установча конференція представників 51 країни світу- засновників і перших членів 00Н. На неї запрошення крім СРСР одержали Україна і Білорусія. На початку травня до США була направлена офіційна делегація України на чолі з міністром закордонних справ Д. Мануїльським.
Українська делегація разом з іншими засновниками міжнародного співтовариства підписала у липні 1945 р. статут 00Н, який набрав чинності 24 жовтня 1945 р. У 1946 р. Українську РСР було обрано членом економічної і соціальної ради 00Н, пізніше вона стала постійним членом Ради Безпеки 00Н. Україна стала також членом авторитетних міжнародних організацій: Міжнародної організації праці (МОП), Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), підписала статут 00Н з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Магате (атомна енергія) та ін.
У міжнародних організаціях Українська РСР разом з СРСР виступала на захист миру, була послідовним прихильником безпеки і міжнародного співробітництва, що підвищувало її міжнародний престиж. Усього у 40-50-х роках Україна була представлена в 16 міжнародних організаціях, підписала і ратифікувала 60 міжнародних угод і конвенцій.

4. Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.
Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України» та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні».
Текст Акту проголошення незалежності України
А К Т ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Про проголошення незалежності України
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв''язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
Текст Постанови ВР УРСР «Про проголошення незалежності України»
П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
Про проголошення незалежності України
( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 38, ст.502 )
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки п о с т а н о в л я є:
Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.
З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.
1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.
П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про військові формування на Україні
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України.
2. Утворити Міністерство оборони України.
3. Урядові України приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Національного банку України.

5. Правове становище феодалів у XIV – XVI ст.
Магнати - великі феодали, найбільші хлібороби, які перебували на вершині соціальних сходів. Цей шар сформувався з литовських князів, княжих дружинників, місцевих удільних князів і бояр. Багато давньоруські князі покинули ці території в період роздробленості і татарської навали, поклавши початок аристократичним династіям князів Трубецьких, Бряннскіх, Волконскіх.Но Волині збереглися найбільші великими князями були Вишневецькі, Заславські. По майновому становищу до князям прібліжаліісь великі бояри, значна частина яких ассімеліровалась з поляками. Магнати мали широкі політичні права та привілеї: були підпорядковані лише великому князю литовському і королеві польському, займали основні державні посади іноді передавали їх у спадок, мали свае військо і виводили його на війну під власними знаменами. З усього війська яке виставляла Волинь магнати давали близько трьох чвертей. У 1492-1506 роках вплив магнатів ще більше зросло оскільки Рада великого князя (Пани Рада) придбав самостійний статус.З цього моменту глава держави приймав рішення тільки за погодженням Ради. У магнатів були також особисті права: імунетет від місцевих судів, на суд великого князя їх викликали за місяць, скарги на магната могли розглядати або великий князь або панський Рада, самі магнати могли судити не тільки простих людей але і залежних від них дрібних і середніх шляхтичів . Шляхта - середні і дрібні землероби. Шляхта мала право володіти усіма отчину і вислуженние маєтками, звільнялася від податків і повинностей пов''язаних з державною обороною. Шляхтичі мали право отримувати від населення шляхетських маєтків податі і повинності. Шляхтич не міг піддаватися покарань без судового вироку. Посягання але його особистість тягли за собою посилене покарання. Представники шляхти могли займати деякі державні посади. Становище шляхти було неоднаковим і весь час змінювалося Якщо брати в цілому, польська шляхта мала більше прав у порівнянні з литовської, а литовська - у порівнянні з української, що було джерелом постійного невдоволення та конфліктів. По майновому становищу до шляхти було близько дрібне боярство. Як правило вони були тільки власниками, а не власниками землі, за користування якою і несли вояків службу.У 1528 році було проведено перепис шляхти і складений "шана земський" в якому перераховувалися всі глави сімейств. Списки були затверджені Сенатом, і пізніше стали найголовнішим доказом шляхетства. У 1545 і 1552 роках вони були проведені і в Україні. У 1557 році була проведена земельна реформа, шляхетство передавалося у спадок а також тільки сейм мав право давати шляхетство. Права шляхти поступово розширювати: вона звільнилася від суду королівських чиновників, від сплати мита за іноземні товари, отримала право на вільну навігацію в Балтійському морі, посилилися санкції за вбивство, замах на здоров''я, честь і гідність шляхтича, отримала право присягати на суді що вважалося неопровіжимим доказом. В 50-60 роках 16 століття указами сейму шляхта була уравніна її в правах з магнатами.

Главная Страница