11, 41 білети
1. ) Боротьба за владу в Україні. Українська держава гетьмана П. Скоропадського та його внутрішня і зовнішня політика
Того же дня, 29 квітня 1918 p., коли німецькі військові розігнали Центральну Раду, відбувся Всеукраїнський хліборобський з''їзд. Він проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Він видає "Грамоту до всього українського народу", в якій повідомлялося про розпуск Центральної Ради, проголошувалась українська держава замість УНР, відновлювалось право приватної власності, свобода торгівлі, підприємництва. Одночасно законом "Про тимчасовий державний устрій України" законодавча, виконавча та судова влади зосереджувалися в руках гетьмана, затверджувався новий державний прапор - синьо-жовтий.
Головним зовнішньополітичним пріоритетом нової влади була боротьба за визнання української держави іншими країнами. За часів гетьманату Україну визнали 30 країн, 10 з них відкрили свої дипломатичні місії у Києві. Україна мала своїх представників у 23 державах. Протягом травня-червня 1918 р. у Києві відбувалися російсько-українські переговори. РРФСР визнала Україну як самостійну державу і 12 червня підписала з нею угоду про припинення війни.
У внутрішній політиці головним було аграрне питання. Створена Вища земська комісія на чолі з гетьманом підготувала законопроект, за яким великі землеволодіння мали обов''язково викуповуватися й розподілятися між селянами - максимально по і 25 десятин на кожного. Але цей законопроект не | вдалося здійснити.
Було налагоджено роботу Міністерства фінансів, збалансовано державний бюджет, зміцнено національну валюту, яка забезпечувалась природними багатствами і цукром.
Нова влада діяла звичними для дореволюційних часів репресивними методами, які дали певний результат. В Україні запрацював адміністративний апарат, який намагався навести елементарний порядок в суспільстві. Розпочалося створення національної армії та морського флоту. Запрацювали залізниці, поштово-телеграфний зв''язок, було заборонено страйки, встановлено 12-годинний робочий день.
Значних успіхів було досягнуто в галузі культурної, освітницької політики. Провадилась українізація державного апарату, військових частин, загальноосвітньої школи. Засновується 150 українських гімназій. Відкриваються два державних українських університети - в Києві та Кам''янці-Подільському. Створюється Українська Академія наук. Наказом П, Скоропадського призначаються перші 12 академіків. Гетьман не шкодував грошей на культурні заклади. Було створено Національну бібліотеку, Український історичний музей, Національну галерею мистецтв, Український театр драми та опери тощо.
16 жовтня було видано Універсал про відродження козацтва як соціальної бази режиму і армії. Почалась організація добровільних дружин для охорони законності та правопорядку.
Водночас, становище трудящих значно погіршилося. Власники фабрик і заводів, намагаючись ліквідувати здобутки робітників періоду революції, застосовували так звані локаути - зупиняли підприємства, а потім наймали слухняну й дешеву робочу силу.
Колишні власники заводів і фабрик, поміщики намагалися за підтримки гетьманських властей та німецько-австрійських військ повернути втрачене майно. Селяни не бажали віддавати конфісковані у великих землевласників землю та реманент і розгорнули велику партизанську війну, палили маєтки, чинили збройний опір. Найбільшого розмаху селянська війна набула на Київщині, де повсталих очолив український есер М. Шинкар, на Чернігівщині, де діяв більшовик М. Кропив''янський, на Катеринославщині, де активно діяли загони Н. Махна, який поділяв анархістські ідеї.
Проти гетьманату виступала і більшість українських політичних партій. У серпні 1918 р. УСДРП, УПСР (центральна течія), соціалісти-самостійники увійшли до міжпартійного Національного Союзу, який проголосив необхідність утворення самостійної української держави парламентського типу.
Позиції гетьманату помітно послабились, основними причинами цього були:
• Залежність гетьмана і його уряду від німецько-австрійських військ.
• Орієнтація П. Скоропадського у внутрішній політиці на поміщиків та великих промисловців.
• Опозиція до гетьманського уряду робітників, селянства, національної інтелігенції, багатьох партій.
• Розгортання збройної боротьби проти гетьманського режиму та австро-німецьких військ.

3. Правова система УРСР в роки Другої світової війни.
В умовах воєнного часу зміни у правовій системі Української РСР обумовлювалися завданнями, пов’язаними з обороною всієї країни, і здійснювалися відповідно до змін у загальносоюзному зако¬нодавстві. Цивільне право, що ґрунтувалося на принципі панування держав¬ної власності, загалом виявилося достатньо пристосованим до над¬звичайних умов. Створена ще напередодні війни система планового розподілу також відповідала потребам мілітаризації народного гос-подарства. За відбудови звільнених від німецько-фашистських окупантів районів з’явилися нормативно-правові акти де обумовлювався порядок здачі трофейного та безгосподарного майна військовим частинам, органам НКВС або органам влади; повернення законним власникам майна підприємств, колгоспів, військових частин, яке опинилось у громадян під час окупації.. Деякі постанови союзного та українського урядів спрямовувалися на влаштування та надання допомоги дітям-сиротам. ЦеПостанови РНК УРСР від 15 лютого 1942 р. “Про влаштування дітей, які залишилися без батьків”; РНК СРСР від 15 червня 1943 р. “Про посилення заходів боротьби з дитячою без¬притульністю і хуліганством”; РНК УРСР від 27 березня 1943 р. “Про організацію допомоги дітям, батьки яких загинули у боях з німецько-фашистськими окупантами, замордовані або розстріляні фашистськими загарбниками під час окупації районів УРСР”; РНК СРСР від 30 липня 1944 р. “Про заходи боротьби з бездоглядністю і безпритульністю дітей в Українській РСР”.
В умовах воєнного стану загальною тенденцією було посилення кримінальної репресії. Посилилася відповідальність насамперед за державні та військові злочини (зв’язки зіноземною державою, антирадянська пропаганда або агітація, шпигунство, перехід на бік ворога, зрада, дезертирство та ін.). Встановлювалися нові склади злочинів. Так, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про відпові¬дальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення” від 6 липня 1941 р. особи, винні у по¬ширенні у воєнний час брехливих чуток, “каралися за вироком військового трибуналу ув’язненням від 2 до 5 років, якщо ця дія за своїм характером не тягнула за собою більш тяжкого покарання”. Склад деяких злочинів передбачав застосування колективних по¬карань. За Постановою ДКО від 24 червня 1942 р. до повнолітніх членів сімей осіб, які були засуджені до вищої міри покарання за шпигунство, перехід на бік ворога, службу в каральних та адміністративних органах німецьких окупантів, спробу зради, зрадницькі наміри, - застосовувалися репресії у вигляді арешту і вислання у віддалені місцевості СРСР терміном на 5 років. В умовах війни підвищилося значення боротьби зі злочинними посяганнями на державну й колгоспну власність. При розгляді цих справ широко застосовувалася сумнозвісна Постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. Воднораз були прийняті й спеціальні акти, що передбачали підвищену відповідальність за розкрадання майна оборонного значення. Так, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 серпня 1942 р. “Про відповідальність за розкрадання пального в МТС і радгоспах” встановлювалося покарання до 5 ро¬ків ув’язнення. Кримінальна відповідальність наставала також за дії, які раніше каралися в адміністративному порядку (зокрема пов’язані з необережністю, недбалістю, бездіяльністю) або регулювалися трудовим законодавством (наприклад, самовільне залишення роботи). З’явився ряд нових складів злочинів

5 Характеристика суспільного та державного устрою Галицько-Волинського князівства.
Як і в Київській Русі, все населення Галицько-Волинської землі поділялося на вільних, напівзалежних (напіввільних) і залежних.
Вільні. До них належали: панівні соціальні групи - князі, боярство і духовенство, частина селянства, більша частина міського населення.
Найбільш важливу роль у суспільному житті. відігравало боярство. Як вже зазначалося, особливістю Галицької землі було те, що з давніх часів тут сформувалася боярська аристократія, яка володіла значними земельними багатствами, селами і містами і мала величезний вплив внутрішню і зовнішню політику держави.
Боярство не було однорідним. Воно поділялося на велике, середнє і дрібне. Середнє і дрібне боярство перебувало на службі у князя, часто отримувало від нього землі, якими володіло умовно, поки служило князю. Великі князі роздавали землі боярам за їх військову службу - «до волі господарської (до волі великого князя),« до живота »(до смерті власника),« в отчину »(з правом передачі землі у спадщину).
До пануючої групі приєднувалася верхівка духовенства, яка також володіла землями і селянами. Духовенство було звільнене від сплати податків і не несло ніяких обов''язків перед державою.
Селянство становило основну масу населення Галицько-Волинської землі. Як і в Київській Русі, селяни називалися смердами.Більшість з них були вільними, мали своє господарство і в складі громади платили оброк державі в особі князя. Переважною формою селянського володіння землею було общинне землеволодіння, пізніше отримав назву «дворище». «Дворище» як об''єднання кількох селян-общинників в міру розкладання громади поступово розпадалося на індивідуальні двори.
Процес утворення великого землеволодіння супроводжувався посиленням економічної залежності селян і появою ренти. Першою формою вираження економічної залежності селян була данина. На користь великого князя селяни вносили «татарщини» (раніше її збиралибаскаки), «серебщіну», відбували різні повинності, а на користь місцевих бояр платили оброк (дякло) натурою: хутром, воском, зерном.Данина, що накладається на «дим», «плуг», не мала конкретних розмірів і збиралася шляхом «полюддя». Крім того, общинники виконували підводну і військову повинності, а також повинні були будувати і ремонтувати дороги, зміцнення, замки. Об''єкти сільського господарства обкладалися оброком, який стягувався не тільки продуктами, а й грошима. Грошовий оброк у Галйцко-Волинському князівстві набуває назву «чинш», а селяни називаються «чиншовики».
До вільних належала також більша частина міського населення.
Галицько-Волинська земля була рано відірвана від великого шляху «із варяг у греки», рано зав''язала економічні та торговельні зв''язки з європейськими державами. Ліквідація цього шляху майже не позначилася на господарстві Галицько-Волинської землі. Навпаки, цяситуація привела до бурхливого зростання чисельності го пологів і міського населення. Наявність цієї особливості в розвитку Галицько-Волинського князівств; зумовило важливу роль міського населення в політичному житті держави. У містах, окрім українських, постійно проживали німецькі, вірменські єврейські та інші купці. Як правило, вони жив своєю громадою і керувалися законами і порядками, встановленими владою князів у містах
Напівзалежні. До них ставилася частина селянства, яке втратило господарську самостійність і змушене було за отримане у позику зерно, інвентар і гроші працювати на землі власника. З зростанням великого боярського землеволодіння скорочувалась кількість вільних селян, збільшувалося число залежних, яких на той час можна було віднести до напівзалежні.
Залежні. До них ставилися холопи і челядь. Як і в Київській Русі, в Галицько-Волинському князівстві існувало холопство, однак тут єдиним джерелом холопства був «повний». Освіта великого боярського землеволодіння було пов''язане з процесом перетворення холопів у феодально-залежних людей. Холопи обслуговували двір боярина чи використовувалися на ріллі. Бояри садили холопів на землю і таким чином виникали нові села з феодально-залежним населенням, а холопи з''єднувалися з селянством.
Під словом «челядь», на відміну від холопів, розумілися залежні селяни, які захоплювалися разом зі своїм майном.

Главная Страница