7,37 Ѕ≥лет

1. Ѕоротьба ÷ентральноњ –ади за в≥дродженн¤ державност≥ украњнського народу. ≤ та ≤≤ ”н≥версали.
ѕ≥сл¤ революц≥њ на територ≥ю ”крањни поширюЇтьс¤ ¤к влада центральних м≥н≥стерств, так ≥ вплив новостворених революц≥йних орган≥в народовладд¤ ”крањни. ќкремо в≥д них почали виникати –ади солдатських депутат≥в, багато ¤ких незабаром обТЇднались ≥з –адами роб≥тничих депутат≥в Ќаприк≥нц≥ березн¤ Ц початку кв≥тн¤ 1917 року в ”крањн≥ в≥дбулась ц≥ла низка зТњзд≥в, насл≥дком роботи ¤ких стало в≥дновленн¤ д≥¤льност≥ нац≥ональних парт≥й. “ак 25 Ц 26 березн¤ один ≥з ≥н≥ц≥атор≥в утворенн¤ ÷ентральноњ –ади Ц “овариство украњнських поступовц≥в, реорган≥зувавшись у —оюз автоном≥ст≥в Ц федерал≥ст≥в, приймаЇ р≥шенн¤ Увс≥ма засобами творити автоном≥¤ ”крањни , вжити вс≥х заход≥в, щоб надати њй ¤к найб≥льшого авторитетуФ.
¬иход¤чи ≥з цього, ÷ентральна –ада поставила перед собою завданн¤ Узвернутись до всього украњнського народу ≥з закликом орган≥зуватис¤ та приступити до негайного закладенн¤ фундаменту автономного ладу на ”крањн≥. ¬ласне це в≥дпов≥дало резолюц≥њ 3 ) Ќац≥онального конгресу, прийн¤тоњ до того за дв≥ м≥с¤ц≥. –еал≥зац≥¤ резолюц≥њ в≥дбулась через прийн¤тт¤ ѕершого ”н≥версалу. ÷ей акт, проголошений на площ≥ перед —оф≥њвським собором ≥ супроводжений церковним молебнем ≥ в≥йськовим парадом , був зустр≥нутий ≥з величезним п≥днесенн¤м. ѕравова основа ”н≥версалу зумовлювалась ≥деЇю народного суверен≥тету й принципом природного права украњнськоњ нац≥њ на незалежне ≥снуванн¤. јвтори документа вс≥л¤ко намагалис¤ пол≥тичний авторитет ≥нституц≥њ, в≥д ≥мен≥ ¤коњ було видано ”н≥версал, њњ загальнонародний представницький характер, визначити на основ≥ принципу природного права. ÷е виражалось у необх≥дност≥ творенн¤ нового ладу в≥льноњ автономноњ ”крањни. ќголошуючи себе виразником вол≥ Увиборних людейФ украњнського народу, ÷ентральна –ада визнавала, що т≥льки Ународ украњнський на своњй земл≥ маЇ право сам пор¤дкувати своњм житт¤м Ф через обран≥, на демократичних засадах ¬сенародн≥ ”крањнськ≥ збори (—ейм). –азом ≥з тим , ”н≥версал проголошував, що своЇ державне житт¤ ”крањна влаштовуЇ Уне одд≥л¤ючись в≥д ус≥Їњ –ос≥њФ. “аким чином стверджувавс¤ федеративний устр≥й –ос≥йськоњ держави, при ¤кому У¬с≥ закони, що повинн≥ дати той лад тут у нас , на ”крањн≥, мають право видавати т≥льки наш≥ ”крањнськ≥ збориФ. ” той же час, прерогативою ¬серос≥йського парламенту Ї виданн¤ закон≥в Ущо мають лад давати по вс≥й –ос≥йськ≥й держав≥Ф.
“аким чином, ”н≥версал визначив пр≥оритети ≥ напр¤мки державотворчих процес≥в повТ¤заних ≥з встановленн¤м автономного устрою в ”крањн≥. «верненн¤ в≥добразило новий п≥дх≥д правл¤чих к≥л –ос≥њ до украњнського питанн¤. якщо до цього центральна влада вважала недоц≥льним розвТ¤занн¤ украњнського питанн¤ до скликанн¤ ¬серос≥йських ”становчих збор≥в, то п≥сл¤ проголошенн¤ ≤ ”н≥версалу, ¤кий засв≥дчив прагненн¤ украњнськоњ революц≥йноњ демократ≥њ до створенн¤ правових основ нац≥онально-територ≥альноњ автоном≥њ ”крањни , зрештою змусило владу вдатись до певних заход≥в. ќпираючись на дос¤гнут≥ домовленост≥ з “имчасовим ур¤дом, ÷ентральна –ада 3 липн¤ 1917 року оприлюднила текст ≤≤ ”н≥версалу. ÷им актом –ада оголошувала своЇ прагненн¤ поповнити св≥й склад представниками нац≥ональностей, що проживали в ”крањн≥. Ќовий склад ÷ентральноњ –ади, у свою чергу , повинен був створити в≥дпов≥дальний перед нею орган Ц новий √енеральний —екретар≥ат, що мав стати нос≥Їм вищоњ крайовою влади “имчасового ур¤ду в ”крањн≥. ѕов≥домл¤лос¤ також про п≥дготовку ÷ентральною –адою, за згодою з представниками нац≥ональних меншостей , проекту автономного устрою ”крањни , ¤кий мав бути внесений на затвердженн¤ ¬серос≥йськими ”становчими зборами.
ѕор¤д ≥з тим, в ”н≥версал≥ зазначалос¤, що ÷ентральна –ада , будучи противником в≥докремленн¤ в≥д –ос≥њ, виступаЇ проти самочинного Узд≥йсненн¤ автоном≥њ ”крањни до ¬серос≥йських ”становчих збор≥вФ. «м≥ст ≤≤ ”н≥версалу змусив л≥дер≥в ÷ентральноњ –ади зосередити свою увагу на правових аспектах управл≥нн¤, тобто освоювати нове дл¤ себе поле д≥¤льност≥. јле ц¤ зм≥на в≥дносин розвитку революц≥њ становила дл¤ ÷ентральноњ –ади величезн≥ труднощ≥. ” першу чергу вони були зумовлен≥ тим , що процес консол≥дац≥њ украњнськоњ нац≥њ, ч≥тке усв≥домленн¤ пол≥тичних ≥ правових пр≥оритет≥в революц≥њ , основним ≥з ¤ких було утвердженн¤ власноњ державност≥, не був завершений. ≤ншою важливою проблемою, ¤ка визначала зм≥ст протир≥ч революц≥йних процес≥в, залишались в≥дносини з центральною владою.

2. ÷ив≥льне законодавство ≥ ÷ив≥льний кодекс ”–—–. ќсновн≥ риси цив≥льного права (20-т≥ рр.).
ƒжерело цив≥льного права Ч це форма вираженн¤ цив≥льно-правових норм, що мають загальнообов''¤зковий характер. ” цив≥льно-правов≥й систем≥ ”крањни основним джерелом цив≥льного права Ї нормативно-правовий акт, а в окремих випадках Ч також звичай та догов≥р.
÷ив≥льне законодавство Ч це сукупн≥сть нормативно-правових акт≥в р≥зноњ юридичноњ сили, ¤к≥ м≥ст¤ть цив≥льно-правов≥ норми. ≤Їрарх≥¤ системи нормативно-правових акт≥в обумовлена њх юридичною силою.
ќснову цив≥льного законодавства становить  онституц≥¤ ”крањни (ч. 1 ст. 4 ÷ ). ¬ њњ нормах закладен≥ цив≥льно-правов≥ засади регулюванн¤ в≥дносин власност≥ (ст.ст. 13, 14, 41), особистих немайнових прав (ст.ст. 3, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32), в≥дносин ≥нтелектуальноњ власност≥ (ст.ст. 41, 54), п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ (ст. 42) тощо. ¬она над≥лена вищою юридичною силою ≥ може бути застосована безпосередньо до врегулюванн¤ цив≥льно-правових в≥дносин, оск≥льки Ї нормативно-правовим актом пр¤моњ д≥њ.
ƒжерелом цив≥льного права Ї ≥ м≥жнародн≥ договори. ќднак дл¤ визнанн¤ за м≥жнародним договором правовоњ природи джерела права потр≥бно, щоб згоду на його обов''¤зков≥сть було надано ¬– ”крањни. ѕри цьому в≥н маЇ вищу юридичну силу, пор≥вн¤но з законами ”крањни, тобто ¤кщо в чинному м≥жнародному договор≥, укладеному у встановленому законом пор¤дку, м≥ст¤тьс¤ ≥нш≥ правила, н≥ж т≥, що встановлен≥ в≥дпов≥дним актом цив≥льного законодавства, то застосовуютьс¤ правила в≥дпов≥дного м≥жнародного договору (ст. 10 ÷ ).
ќсновним актом цив≥льного законодавства ”крањни Ї ÷ив≥льний кодекс ”крањни (ч. 2 ст. 4 ÷ ). ÷  ”крањни було прийн¤то 16 с≥чн¤ 2003 року ≥ в≥н вступив у силу з 1 с≥чн¤ 2004 року
ѕри прийн¤тт≥ ÷  ”крањни з його проекту було вилучено книгу "—≥мейне право", ¤ку прийн¤то окремим —≥мейним кодексом ”крањни, а також книгу "ћ≥жнародне приватне право". як бачимо, ÷  ”крањни розроблено за пандектною системою, оск≥льки в≥н м≥стить «агальну частину та ќсобливу частину. ÷е вже трет≥й числом ÷ив≥льний кодекс ”крањни (перший ÷  ”–—– було прийн¤то в 1922 p., другий Ч у 1964 p.).
ќкр≥м ÷  ”крањни до джерел цив≥льного права належать ≥ де¤к≥ ≥нш≥ кодиф≥кован≥ нормативно-правов≥ акти, ¤к≥ м≥ст¤ть цив≥льно-правов≥ норми. Ќаприклад, —≥мейний кодекс ”крањни м≥стить норми, ¤к≥ визначають правовий режим майна подружж¤ (ст.ст. 57Ч74 — ) та пор¤док укладанн¤ шлюбного контракту (ст.ст. 92Ч103 — ),  одекс закон≥в ”крањни про працю Ч норми, ¤кими передбачено укладенн¤ трудового договору (ст.ст. 21, 24, 24''  «пѕ), ∆итловий кодекс Ч норми, що регулюють в≥дносини користуванн¤ житловим прим≥щенн¤м та передач≥ його у власн≥сть, «емельний кодекс ”крањни Ч норми про оренду земельних д≥л¤нок та власн≥сть на земельн≥ д≥л¤нки тощо.
ўе одним поширеним джерелом цив≥льного права Ї також ≥ ≥нш≥ закони, ¤к≥ приймаютьс¤ в≥дпов≥дно до  онституц≥њ ”крањни та ÷  ”крањни. ѕри цьому, визнавши за ÷  ”крањни та законами однакову юридичну силу, законодавець, з метою усуненн¤ суперечностей та конкуренц≥њ м≥ж цими нормативно-правовими актами, зазначаЇ, що суб''Їкт права законодавчоњ ≥н≥ц≥ативи, ¤кий подав до ¬ерховноњ –ади ”крањни проект закону, ¤кий регулюЇ цив≥льн≥ в≥дносини ≥накше, н≥ж ÷  ”крањни, зобов''¤заний одночасно подати проект закону про внесенн¤ зм≥н до ÷  ”крањни, ¤к≥ розгл¤даютьс¤ ¬– ”крањни одночасно (абз. 3 ч. 2 ст. 4 ÷ ). ¬ один р≥вень ≥з законами сл≥д поставити також ≥ декрети  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни, окрем≥ з ¤ких чинн≥ ≥ до сьогодн≥.
ƒо цив≥льного законодавства в≥днос¤ть також ≥ низку п≥дзаконних акт≥в, ¤к≥, хоча ≥ сто¤ть за ≥Їрарх≥Їю нижче  онституц≥њ, м≥жнародних договор≥в та закон≥в, проте за певних обставин також Ї джерелами цив≥льного права. ÷е, наприклад, цив≥льн≥ в≥дносини можуть регулюватись актами ѕрезидента ”крањни у випадках, встановлених  онституц≥Їю ”крањни (ч. 3 ст. 4 ÷ ). јктами цив≥льного законодавства Ї також постанови  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни, ¤к≥ не можуть суперечити положенн¤м ÷  ”крањни або ≥ншого закону (ч. 4 ст. 4 ÷ ). ƒо джерел цив≥льного законодавства також належать ≥ нормативно-правов≥ акти ≥нших орган≥в державноњ влади ”крањни, орган≥в влади јвтономноњ –еспубл≥ки  рим, але лише у випадках ≥ в межах, встановлених  онституц≥Їю ”крањни, ÷  ”крањни та ≥ншими законами (ч. 5 ст. 4 ÷ ). ѕри цьому, ¤кщо ц≥ нормативно-правов≥ акти врегульовують права, свободи та обов''¤зки громад¤н або мають м≥жв≥домчий характер, то п≥дл¤гають обов''¤зков≥й державн≥й реЇстрац≥њ в ћ≥н≥стерств≥ юстиц≥њ ”крањни.

3. –озчленуванн¤ територ≥њ ”крањни. ’арактеристика окупац≥йного режиму та руху опору.
17 липн¤ 1941 p. декретом √≥тлера було створено м≥н≥стерство –ейху дл¤ окупованих район≥в —ходу на чол≥ з ј.–озенбергом. ќкупована територ≥¤ була под≥лена на рейхском≥сар≥ати, генеральн≥ округи та округи. ƒекрет поширював на окупованих територ≥¤х владу √ер≥нга у економ≥чних питанн¤х (грабунку), а також владу √≥млера у питанн¤х безпеки (репрес≥й).
1 серпн¤ 1941 p. з територ≥њ зах≥дноукрањнських земель був створений дистрикт "√аличина" ¤к частина √енерального губернаторства –ейху на чол≥ з губернатором. ƒистрикт под≥л¤вс¤ на округи та пов≥ти. јдм≥н≥страц≥¤ на р≥вн≥ дистрикту ≥ округ≥в була виключно н≥мецькою. ¬≥дд≥ленн¤ пол≥ц≥њ (с≥по) ≥ —ƒ (гестапо) були незалежними в≥д цив≥льноњ адм≥н≥страц≥њ.
20 серпн¤ 1941 p. декретом фюрера був утворений рейхском≥-сар≥ат ”крањни.
«а згодою з √≥тлером декретом верховного головнокомандуючого румунськоњ арм≥њ ….јнтонеску окупована територ≥¤ ”крањни м≥ж ƒн≥стром ≥ Ѕугом була проголошена територ≥Їю, ¤ка "входить до складу румунськоњ адм≥н≥страц≥њ" п≥д назвою "“рансн≥стр≥¤".
ƒл¤ забезпеченн¤ контролю за населенн¤м окупованих територ≥й був введений особливий адм≥н≥стративний режим, зг≥дно з ¤ким територ≥¤ ”крањни под≥л¤лась на три зони. ”перш≥й, так зван≥й евакуац≥йн≥й зон≥, прот¤жн≥стю до 30Ч50 км., був суворий режим, характерний дл¤ прифронтового району, в≥дк≥л¤ населенн¤ в≥дсел¤лос¤ в примусовому пор¤дку. ¬ друг≥й зон≥ по¤ва жител≥в на вулиц¤х м≥ст ≥ с≥л дозвол¤лась лише у св≥тлий час дн¤. ” трет≥й зон≥ створювавс¤ зональний окупац≥йний режим з комендантською годиною. «аборон¤лось будь-¤ке в≥льне пересуванн¤ цив≥льного населенн¤, вводилас¤ сувора система реЇстрац≥њ вс≥х мешканц≥в населених пункт≥в. «а порушенн¤ правил повед≥нки передбачалась кара Ч переважно розстр≥л.
¬водилас¤ обов''¤зкова примусова (рабська) прац¤ ¤к дл¤ дорослого населенн¤, так ≥ п≥дл≥тк≥в. «а незначн≥ порушенн¤ трудовоњ дисципл≥ни встановлювалис¤ так≥ покаранн¤, ¤к штрафи, ув''¤зненн¤ у концтабори. ¬≥дмова в≥д трудовоњ повинност≥ розгл¤далас¤ окупац≥йною владою ¤к злочинний саботаж ≥ часто каралас¤ розстр≥лом.
ѕограбуванн¤, терор, насилл¤, пр¤ме знищенн¤ населенн¤ ”крањни призвели до страшенних насл≥дк≥в, заф≥ксованих у матер≥алах Ќюрнберзького процесу над головними н≥мецькими воЇнними злочинц¤ми. «а роки тимчасовоњ н≥мецькоњ окупац≥њ територ≥њ ”крањни загарбники закатували близько 6 млн. чолов≥к мирного населенн¤ та в≥йськовополонених, депортували до Ќ≥меччини на примусову працю 2,5 млн. чолов≥к, спалили сотн≥ м≥ст, тис¤ч≥ с≥л, пограбували та знищили майже все господарство ”крањни.
–ух опору на захоплен≥й вермахтом територ≥њ ”крањни розпочавс¤ з перших дн≥в становленн¤ окупац≥йного режиму. «агроза розгортанн¤ широкомасштабноњ народноњ в≥йни у своЇму тилу серйозно збентежила загарбник≥в. 16 вересн¤ 1941 p. начальник штабу ¬ерховного головнокомандуванн¤ вермахту ¬. ейтель видав наказ про вживанн¤ крайн≥х заход≥в проти опору.
¬осени 1941 р. на окупован≥й територ≥њ з розр≥зненоњ боротьби з загарбниками оточених п≥дрозд≥л≥в „ервоноњ арм≥њ, насп≥х сформованих партизанських загон≥в, орган≥зац≥й рад¤нського п≥дп≥лл¤ та ≥нших патр≥отичних формувань почав поступово оформл¤тис¤ антинацистський фронт боротьби.
20 червн¤ 1942 p. р≥шенн¤м ÷   ѕ(б)” був створений спец≥альний в≥йськовий орган дл¤ кер≥вництва партизанським рухом Ч ”крањнський штаб партизанського руху, дещо п≥зн≥ше були створен≥ обласн≥ штаби, ¤к≥ розгорнули роботу безпосередньо на окупован≥й територ≥њ ”крањни. 2 жовтн¤ 1942 p. був створений п≥дп≥льний ÷   ѕ(б)”, ¤кий через мережу п≥дп≥льних обком≥в, райком≥в парт≥њ вз¤в на себе функц≥ю пол≥тичного кер≥вництва ¤к партизанського, так ≥ п≥дп≥льного рух≥в.
« к≥нц¤ 1942 p., коли рад¤нський рух опору набув масового характеру на вс≥й тимчасово окупован≥й територ≥њ ”крањни утворювались партизанськ≥ крањ та зони, в ¤ких в т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ ≥ форм≥ почали в≥дновлюватис¤ та приступили до д≥¤льност≥ органи рад¤нськоњ влади. ќсоблив≥стю њх орган≥зац≥њ та д≥¤льност≥ був надзвичайний характер режиму Ч воЇнного стану окупованоњ ворогом територ≥њ
–ад¤нськ≥ партизани ≥ п≥дп≥льники, використовуючи тактику активних бойових д≥й, рейковоњ в≥йни, диверс≥й, саботажу, зробили вагомий внесок у розгром загарбник≥в, л≥кв≥дац≥ю окупац≥йноњ адм≥н≥страц≥њ та њњ приб≥чник≥в, у визволенн≥ разом з частинами „ервоноњ арм≥њ значноњ к≥лькост≥ м≥ст ≥ с≥л ”крањни. «а де¤кими даними, у пер≥од 1941Ч1944 pp. на територ≥њ ”крањни д≥¤ло понад 3 тис. парт≥йне рад¤нських п≥дп≥льних груп та орган≥зац≥й чисельн≥стю майже 100 тис. чолов≥к. ” рад¤нському партизанському рус≥ ”крањни д≥¤ло 46 партизанських з''Їднань, близько 2 тис. загон≥в та диверс≥йно-розв≥дувальних груп, в ¤ких нараховувалось майже 500 тис. б≥йц≥в ≥ командир≥в.
Ќа початку 1943 p. пров≥д ќ”Ќ-Ѕ п≥д впливом под≥й на —х≥дному фронт≥ вз¤в курс на прискоренн¤ п≥дготовки власних збройних формувань ¤к найважлив≥шого чинника у боротьб≥ за ≥дею ”крањнськоњ самост≥йноњ соборноњ держави. Ќа початку травн¤ 1943 p. була створена √оловна команда ”ѕј, ¤ка оголосила себе найвищою владою на п≥дконтрольн≥й њй територ≥њ ”крањни. ќсновн≥ завданн¤ ”ѕј були сформульован≥ у р≥шенн¤х «бору, ¤кий проголосив курс на активну боротьбу "проти ≥мпер≥ал≥зм≥в Ѕерл≥на ≥ ћоскви" ≥ водночас вказав, що головним ворогом Ї —–—–.
Ќа рубеж≥ 1943Ч1944 pp. з наближенн¤м л≥н≥њ фронту до терен≥в «ах≥дноњ ”крањни в≥дбулис¤ суттЇв≥ зм≥ни акцент≥в у збройн≥й боротьб≥ ќ”Ќ-”ѕј. ¬она спр¤мовувалась головним чином проти рад¤нського руху опору, а згодом ќ”Ќ- ”ѕј розгорнула активну партизансько-п≥дп≥льну в≥йну у тилу рад¤нських в≥йськ проти в≥дновлюваних парт≥йних ≥ рад¤нських орган≥в.

4. ѕроцес перебудови ≥ зм≥ни в сусп≥льно-пол≥тичному житт≥ ”крањни.
√оловн≥ чинники, що зумовили процес перебудови
Ќа початку 80-х рок≥в дедал≥ очевидн≥шою ставала неможлив≥сть збереженн¤ без ≥стотних зм≥н ≥снуючих у —–—– пор¤дк≥в, що висувало на передн≥й план необх≥дн≥сть реформ у вс≥х сферах сусп≥льного житт¤. ѕо¤ва на посту √енерального секретар¤ ÷   ѕ–— ћихайла √орбачева зародила в масах ≥люзорну над≥ю на реальн≥сть позитивних зрушень у крањн≥. –озпочатий ним процес оновленн¤ одержав назву Ђперебудоваї. ÷ей процес був зумовлений багатьма чинниками. ќдн≥ з них (симптоми системноњ кризи) п≥дштовхували до радикальних зм≥н у сусп≥льств≥, ≥нш≥ Ч уможливлювали ц≥ зм≥ни, створювали спри¤тлив≥ засади дл¤ сусп≥льних модиф≥кац≥й.
ƒо таких чинник≥в належали:
” м≥жнародн≥й сфер≥:
Ч реальна загроза стад≥ального в≥дставанн¤: на той час св≥т вступав у пост≥ндустр≥альну стад≥ю розвитку, а —–—– ще не подолав ≥ндустр≥альноњ;
Ч загостренн¤ м≥жблокового протисто¤нн¤, ескалац≥¤ гонки озброЇнь, що п≥дривали економ≥ку та посилювали соц≥альне напруженн¤ в держав≥;
Ч участь —–—– у безперспективн≥й в≥йн≥ в јфган≥стан≥
” пол≥тичн≥й сфер≥:
Ч ≥гноруванн¤ принципу розпод≥лу влад, що призвело до невиправданоњ концентрац≥њ влади, зловживанн¤ нею, обмеженн¤ демократичних засад;
Ч узурпац≥¤ значноњ частини законодавчих функц≥й виконавчою владою;
Ч максимальне обмеженн¤ самост≥йност≥, одержавленн¤ громадських орган≥зац≥й, що блокувало розбудову та розвиток громад¤нського сусп≥льства;
Ч обмеженн¤ гласност≥ й ≥нформованост≥ сусп≥льства, що не давало змоги громад¤нам об''Їктивно оц≥нювати сусп≥льн≥ процеси, зд≥йснювати д≥алог з владою, гальмувало формуванн¤ пол≥тичноњ св≥домост≥;
” соц≥ально-економ≥чн≥й сфер≥:
Ч затухаючий економ≥чний розвиток, пад≥нн¤ основних економ≥чних показник≥в, що призвело до прогресуючоњ втрати економ≥чних позиц≥й —–—– на м≥жнародн≥й арен≥ та загостренн¤ соц≥ально-економ≥чних проблем всередин≥ держави (упов≥льненн¤ темп≥в зростанн¤ реальних доход≥в населенн¤; загостренн¤ житловоњ проблеми; пад≥нн¤ р≥вн¤ охорони здоров''¤ тощо);
Ч розростанн¤ бюрократичного апарату, ¤ке вело до посиленн¤ в≥домчоњ роз''Їднаност≥ та зб≥льшенн¤ витратност≥ виробництва;
Ч деформуванн¤ структури розм≥щенн¤ продуктивних сил, що ускладнювало економ≥чне управл≥нн¤, пог≥ршувало еколог≥чну ситуац≥ю, загострювало протир≥чч¤ м≥ж рег≥онами;
Ч зр≥вн¤л≥вка в оплат≥ прац≥;
Ч поглибленн¤ кризи орган≥зац≥њ прац≥, ¤ке мало насл≥дком необірунтован≥ ф≥нансов≥ витрати, розбазарюванн¤ сировини, нерац≥ональне використанн¤ робочоњ сили тощо;
Ч ф≥зичне ≥ моральне стар≥нн¤ основних виробничих фонд≥в, що унеможливлювало технолог≥чний процес, зумовлювало низький р≥вень продуктивност≥ прац≥, пог≥ршенн¤ ¤кост≥ та конкурентоспроможност≥ продукц≥њ на св≥тових ринках;
Ч загостренн¤ еколог≥чних проблем, ¤ке призвело до стр≥мкого зростанн¤ техногенного навантаженн¤ на природу;
Ч спрощений п≥дх≥д до вир≥шенн¤ нац≥онального питанн¤, що накопичувало м≥жетн≥чн≥ протир≥чч¤;
Ч ускладненн¤ демограф≥чноњ ситуац≥њ, що знаходило св≥й ви¤в у процесах депопул¤ц≥њ (зниженн≥ природного приросту), стар≥нн≥ населенн¤, деформован≥й структур≥ робочоњ сили.
Ўирокомасштабн≥ сусп≥льно-пол≥тичн≥ зм≥ни уможливлювали так≥ чинники:
Ч м≥жнародна розр¤дка 70-х рок≥в, √ельс≥нський процес надали ≥мпульсу м≥ждержавним контактам, започаткували обм≥н ≥де¤ми, що ставили п≥д сумн≥в засади комун≥стичного буд≥вництва, чим суттЇво п≥дривали ≥дейну монол≥тн≥сть рад¤нського сусп≥льства;
Ч прих≥д до влади в –ад¤нському —оюз≥ новоњ пол≥тичноњ команди на чол≥ з ћ. √орбачовим, що створило потенц≥йну можлив≥сть розпочати реформи Ђзгориї;
Ч накопиченн¤ сусп≥льством певного досв≥ду реформ (реформи ћ. ’рущова, ќ.  осиг≥на тощо), що озброювало правл¤чу ел≥ту навичками масштабногосусп≥льного реформуванн¤;
Ч дисидентський рух, ¤кий концентрував та орган≥зовував опозиц≥йн≥ сили, збер≥гав прогресивн≥ сусп≥льн≥ ≥деали, був стрижнем широкоњ народноњ опозиц≥њ, що в перспектив≥ могла стати гарантом незворотност≥ реформац≥йного курсу, катал≥затором радикальних сусп≥льних зм≥н;
Ч наростанн¤ в крањн≥ невдоволенн¤ ≥снуючими пор¤дками, моральна готовн≥сть частини сусп≥льства до реформ.

5. ѕамТ¤тки права ƒавньоруськоњ держави: звичаЇве право, договори –ус≥ з ¬≥зант≥Їю, церковн≥ статути, кн¤з≥вське законодавство, Ђ–уська ѕравдаї, њхн¤ характеристика ≥ значенн¤.
«агалом джерело права Ч це зас≥б ≥снуванн¤ й ви¤ву правођвих норм ¤к певних установок у повед≥нц≥ людей, що характериђзуютьс¤ владн≥стю й п≥дтримуютьс¤ державним примусом. ƒжеђрела права нев≥дд≥льн≥ в≥д пон¤тт¤ юридичноњ норми. ¬они Ї форђмою вираженн¤ правових норм. ƒжерела права завжди Ї б≥льш чи менш визначен≥.
—еред них дом≥нували норми, що виникли на основ≥ звичањв. ” л≥тописах ≥ пов≥домленн¤х заруб≥жних автор≥в м≥ст¤тьс¤ дан≥ про звичањ сх≥дних слов''¤н ще до утворенн¤  ињвськоњ –ус≥. ¬они регулювали пор¤док зд≥йсненн¤ кровноњ помсти, проведенн¤ деђ¤ких процесуальних д≥й (прис¤га, ордал≥њ, оц≥нка показань св≥дк≥в та ≥н.). ” процес≥ становленн¤ класового сусп≥льства звичањ, що використовувалис¤ в ≥нтересах пануючого класу, поступово трансформувалис¤ у норми звичаЇвого права. ќск≥льки њх санкђц≥онувала держава, вони ставали загальнообов''¤зковими дл¤ виђконанн¤. ƒержава забезпечувала њх дотриманн¤, але вони д≥¤ли переважно у сфер≥ общинного суду.
Ќорми звичаЇвого права були т≥сно пов''¤зан≥ з нормами мођрал≥, ≥ вони сприймались ¤к справедлив≥, моральн≥; з ними змуђшена була рахуватись ≥ пан≥вна верх≥вка.
¬ажливими джерелами права були русько-в≥зант≥йськ≥ дођговори 860, 907, 911, 944 pp. ’оча тексти договор≥в 860 та 907 pp. не збереглис¤, вони згадуютьс¤ у п≥зн≥ших договорах. ƒосл≥дниђки вважають, що в них в≥дбит≥ норми давньоруського права "–уський закон". “ак, догов≥р 944 р. згадуЇ не лише про звиђчай, а й про "статут", тобто писаний закон руський. «акон русьђкий описуЇтьс¤ ¤к ірунтовне, самобутнЇ законодавство, що охо-
рон¤Ї особист≥сть, власн≥сть. Ќа ц≥й п≥дстав≥ можна припустити, що законодавство давньоруськоњ держави ≥снувало задовго до –уськоњ ѕравди. —л≥д зазначити, що ≥снуЇ також догов≥р 971 p., але в ньому представлено лише в≥зант≥йське право.
. –уська ѕравда Ч видатна пам''¤тка давньоруського права
¬≥нцем давньоруського права Ї кодиф≥кований юридичний зб≥рник –уська ѕравда. њњ прототипами, ¤к вважають досл≥дниђки, були зб≥рники закон≥в "—татут" ≥ "«акон руський" початку X ст., Ч тод≥шн≥ п≥двалини судочинства. ќриг≥нал –уськоњ ѕравђди не збер≥гс¤. ¬она д≥йшла до нас у 106 спискахЧ у л≥тописах та юридичних зб≥рниках XIII-XVII ст. —писки мають назви або за м≥сцем њх знаходженн¤ (—инодальний Ч у б≥бл≥отец≥ —иноду, јкадем≥чний Ч у б≥бл≥отец≥ јкадем≥њ наук, “роњцький Ч у “ро-ѓце-—ерг≥Їв≥й Ћавр≥), або за пр≥звищем ос≥б, котр≥ њх в≥днаходиђли ( арамз≥нський, “атищевський тощо).÷≥ списки под≥л¤ють на три редакц≥њ Ч  оротку, –озширену та —корочену.
Ќайдавн≥шою Ї  оротка редакц≥¤ –уськоњ ѕравди, ¤ка в≥добрађжаЇ державну орган≥зац≥ю ≥ давньоруське право пер≥оду становђленн¤ феодального ладу. ¬она складаЇтьс¤ з ѕравди ярослава, ѕравди ярославич≥в, ѕокону вирного, ”року мостникам. ¬важађють, що ѕравда ярослава з''¤вилась у 10-30-т≥ pp. XI ст., а ѕравда ярославич≥вЧ у 50-60-т≥ pp. XI ст. ¬она регулювала сусп≥льн≥ в≥дносини ранньофеодального пер≥оду. ¬ѕравд≥ ярослава збер≥ђгаЇтьс¤, хоча й з≥ значним обмеженн¤м, ≥нститут кровноњ помсти. ѕредметом правового захисту в  оротк≥й редакц≥њ виступаЇ житт¤ та т≥лесна недоторкан≥сть феодал≥в й кн¤з≥вських дружинник≥в; вона регулюЇ питанн¤ власност≥, волод≥нн¤, спадкоЇмництва. „≥тко простежуЇтьс¤ специф≥ка феодального права ¤к права прив≥лею пан≥вних стан≥в. «м≥ни й доповненн¤ ѕравди ярослађвич≥в мали на мет≥ захистити кн¤з≥вськ≥ маЇтки ≥ кн¤з≥вську зеђмельну власн≥сть. Ќав≥ть зам≥на кровноњ помсти системою грошођвих ст¤гнень передбачала зб≥льшенн¤ надходжень до державноњ скарбниц≥.
ѕокон вирний стосуЇтьс¤ розпод≥лу надходжень од вир (сплат штраф≥в за злочини) та продажу (натуральноњ чи грошовоњ винађгороди, ¤ку повинен отримати вирник при вилученн≥ вири). "”рок мостникам" регулюЇ оплату ремонту м≥ських мостових.
–озширена редакц≥¤ –уськоњ ѕравди в≥дображаЇ еволюц≥ю феђодального права внасл≥док подальшого соц≥ально-економ≥чного й пол≥тичного розвитку  ињвськоњ держави. њњ створенн¤ припађдаЇ на пер≥од кн¤зюванн¤ ¬олодимира ћономаха або його сина ћстислава. ¬ н≥й Ч чимало перероблених ≥ доповнених норм  ођроткоњ редакц≥њ, а також ”став ¬олодимира ћономаха, в ¤кому заф≥ксован≥ нов≥ норми, що захищають ≥нтереси феодал≥в, обмеђжують майнов≥ й особист≥ права феодально залежного населенђн¤. јле в головному ”став був спр¤мований на пом''¤кшенн¤ клађсових суперечностей, що загострилис¤ в умовах занепаду  иђњвськоњ держави (його по¤ву спричинило повстанн¤ у  иЇв≥ у 1113 р.). “ут ≥детьс¤ про пор¤док успадкуванн¤ майна, регул¤ђц≥ю боргових зобов''¤зань ≥ кабальних в≥дносин, обмеженн¤ лихђварства, заборону перетворювати закуп≥в у раб≥в, впор¤дкуванђн¤ правового становища холоп≥в.
“рет¤ редакц≥¤ –уськоњ ѕравди Ч —корочена, розгл¤даЇтьс¤ досл≥дниками ¤к переробка у XV чи нав≥ть XVII ст. одного з≥ списк≥в –озширеноњ редакц≥њ.
јнал≥з норм –уськоњ ѕравди св≥дчить, що вони виникли на м≥сцевому ірунт≥ й були результатом розвитку юридичноњ думки в  ињвський –ус≥. ќтже, наш≥ пращури були нос≥¤ми високоњ тод≥ правовоњ культури. –уська ѕравда в≥дчутно вплинула на розвиђток права зах≥дних ≥ п≥вн≥чно-сх≥дних слов''¤н, в≥дчутно вплину-ла на становленн¤ таких пам''¤ток права, ¤к Ћитовськ≥ статути, ѕсковська судова грамота, —удебники 1497, 1550 р., ≥ певною м≥роюЧ —оборне уложенн¤ 1649 р.
–уська ѕравда та ≥нш≥ джерела права не в≥др≥зн¤ли крим≥ђнальне правопорушенн¤ в≥д цив≥льно-правового. Ќанесенн¤ пођтерп≥лому ф≥зичноњ, матер≥альноњ чи моральноњ шкоди визначађлось ¤к "образа" (злочин).

√лавна¤ —траница