6, 36 Ѕ≥лет
1. ”творенн¤ ”крањнськоњ народноњ республ≥ки. ƒержавний лад ≥ право ”крањни.
”крањ́нська Ќаро́дна –еспу́бл≥ка (за старим правописом: ”крањнська Ќародн¤ –еспубл≥ка; ”Ќ–) Ч украњнська держава, що ≥снувала в 1917Ц1920 роках на територ≥њ ÷ентральноњ, —х≥дноњ та ѕ≥вденноњ ”крањни з≥ столицею в  иЇв≥. ѕостала на м≥сц≥ п≥вденно-зах≥дних губерн≥й –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, заселених украњнц¤ми. ƒо кв≥тн¤ 1918 року очолювалас¤ ÷ентральною –адою на чол≥ з ћихайлом √рушевським; п≥сл¤ грудн¤ 1918 року Ч ƒиректор≥Їю. ѕроголошена 7 листопада 1917 року, п≥сл¤ б≥льшовицького жовтневого перевороту, ¤к автономна республ≥ка у склад≥ –ос≥йськоњ республ≥ки. 22 с≥чн¤ 1918 року, п≥сл¤ украњнсько-б≥льшовицькоњ в≥йни, проголошена незалежною державою. ƒо березн¤ 1918 року користувалас¤ м≥жнародною п≥дтримкою Ќ≥мецькоњ ≥мпер≥њ. ѕ≥сл¤ поразки останньоњ в ѕерш≥й св≥тов≥й в≥йн≥ опинилас¤ в м≥жнародн≥й ≥зол¤ц≥њ. ѕроводила внутр≥шню пол≥тику, спираючись на соц≥ал≥стичну попул≥стичну ≥деолог≥ю. 22 с≥чн¤ 1919 року об''Їдналас¤ ≥з «ах≥дно-”крањнською Ќародною –еспубл≥кою. Ћ≥кв≥дована в ход≥ поразки украњнських визвольних змагань 1917Ц1920 рок≥в. ¬ 1921 роц≥ територ≥¤ республ≥ки була под≥лена м≥ж ѕольщею з одного боку ”–—– ≥ –ад¤нською –ос≥Їю з другого. ѕрот¤гом 12 листопада 1920 Ч 22 серпн¤ 1992 року ”р¤д республ≥ки перебував у вигнанн≥.

2. –озвиток рад¤нського законодавства.  одиф≥кац≥¤ (початок 20-х рок≥в).
 одиф≥кац≥йна робота украњнського рад¤нського законодавства зд≥йснювалас¤ у двох напр¤мах - рецепц≥¤ законодавства –‘—–– та розробка власних кодекс≥в ≥ нормативно-правових акт≥в галузевого характеру.
ќск≥льки перший напр¤м був пр≥оритетним, то законодавство рад¤нськоњ ”крањни стало точною коп≥Їю законодавства –ос≥њ. ÷ього не приховували в украњнських найвищих владних колах, ¤к≥ оф≥ц≥йно по¤снювали таку схож≥сть однотипн≥стю двох соц≥ал≥стичних держав; в≥дсутн≥стю в ”крањн≥ квал≥ф≥кованих юридичних кадр≥в, здатних зд≥йснити великий об''Їм кодиф≥кац≥йних роб≥т; Їдн≥стю мети двох братн≥х народ≥в тощо.
‘актично головною причиною такоњ прим≥тивноњ рецепц≥њ було прагненн¤ б≥льшовицькоњ парт≥њ ун≥ф≥кувати обидв≥ правов≥ системи, зблизити њх, що значно полегшувало рад¤нському режиму роботу з денац≥онал≥зац≥њ та знеособленн¤ ”крањни.
” надзвичайно короткий терм≥н (впродовж 2-3-х рок≥в) було створено кодекси та прийн¤то р¤д законодавчих акт≥в з основних галузей рад¤нського права.
–егулювати майнов≥ в≥дносини був покликаний ÷ив≥льний кодекс, що набув чинност≥ постановою ¬”÷¬  1923 р. ¬≥н був створений на базових засадах цив≥льного права –ос≥њ та складавс¤ з чотирьох частин (розд≥л≥в). «агальна частина м≥стила основн≥ положенн¤, суб''Їкти, об''Їкти (майно), позови та позовну давн≥сть. ¬ир≥знили основн≥ форми власност≥ - державну, мун≥ципальну, кооперативну ≥ приватну. «атвердили вин¤ткове право держави на землю, надра, води, зал≥зниц≥, нац≥онал≥зован≥ п≥дприЇмства, буд≥вл≥ й судна тощо. ”с≥ њх вилучали з цив≥льного об≥гу.
–озд≥л "ћайнове право" м≥стив норми, ¤к≥ врегульовували право власност≥, забудови, застави майна та ≥н.
–озд≥л "«обов''¤зальне право" визначав види зобов''¤зань, ¤к≥ виникали з договор≥в, ≥з безп≥дставного збагаченн¤, ≥з завданн¤ майновоњ шкоди. “ут також визначалис¤ типи товариств ≥ було зроблено спробу регулюванн¤ њх в≥дносин.
„етвертий розд≥л упор¤дковував спадков≥ права. ¬≥н був чи не найб≥льше антигуманним, класовим, раф≥новано соц≥ал≥стичним. ≤детьс¤, перш за все, про таку норму, ¤ка обмежувала розм≥р успадковуваного майна (¤к за законом, так ≥ за запов≥том) 10 тис¤чами золотих карбованц≥в. –ешта переходила у державну власн≥сть.
” 1922 р. на територ≥њ ”крањни набув чинност≥ рос≥йський  одекс закон≥в про працю. ¬≥н наголошував, що найманн¤ ≥ наданн¤ робочоњ сили зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ добров≥льноњ угоди стор≥н ≥ обов''¤зково з реЇстрац≥Їю в органах та структурах народного ком≥сар≥ату прац≥. ўодо трудовоњ повинност≥ (це була конституц≥йна норма), то њњ могли застосовувати лише у вин¤ткових випадках (наприклад, дл¤ боротьби з≥ стих≥йним лихом, за браку робочоњ сили дл¤ виконанн¤ нев≥дкладних завдань державноњ ваги тощо) ≥ т≥льки на п≥дстав≥ спец≥альних постанов ур¤ду республ≥ки або уповноважених ним орган≥в.
“ривал≥сть нормального робочого дн¤ не могла перевищувати 8 годин (а дл¤ ос≥б в≥ком в≥д 16 до 18 рок≥в - 6 годин). —корочен≥ норми д≥¤ли дл¤ ос≥б, що працюють на п≥дземних роботах, займаютьс¤ розумовою ≥ конторською працею. ѕонаднормова робота, ¤к правило, не допускалас¤.
” листопад≥ 1922 р. прийн¤ли «емельний кодекс. ¬≥н назавжди скасовував приватну власн≥сть на землю, води, л≥си. ѕраво користуванн¤ землею надавали трудовим землеробам та њх об''Їднанн¤м, державним установам, м≥ському населенню. ѕередбачалос¤ общинне, д≥льничне ≥ колективне землекористуванн¤ у вигл¤д≥ с≥льськогосподарських комун, арт≥лей, товариств ≥з сп≥льноњ обробки земл≥ (“—ќ«≥в).
” 1923 р. був прийн¤тий «акон про л≥си, у 1925 р. - ¬етеринарний кодекс, у 1922 р. -  одекс закон≥в про осв≥ту.
”1922 р. ¬”÷¬  затвердив  рим≥нально-процесуальний кодекс ”—––, ¤кий закр≥пив демократичн≥ принципи судочинства: змагальн≥сть, р≥вноправн≥сть стор≥н, право звинуваченого на захист та ≥н.  одекс установив пор¤док веденн¤ сл≥дства, ≥нших стад≥й провадженн¤, розгл¤ду справи у суд≥, вперше регламентував судочинство у революц≥йних трибуналах. ¬изначено роль ≥ повноваженн¤ прокуратури в судочинств≥.
”1924 р. було прийн¤то ÷ив≥льно-процесуальний кодекс, ≥з ¤кого добре видно, наск≥льки держава втручалас¤ в ≥нтереси громад¤н.  одекс регулював питанн¤ представництва у суд≥, п≥дсудност≥ справ, процесуальн≥ строки, штрафи, судов≥ витрати, оскарженн¤ ≥ пор¤док перегл¤ду судових р≥шень.
 рим≥нальний кодекс ”—––, прийн¤тий у 1922 р., мав загальну та особливу частини. ƒавалос¤ визначенн¤ злочину ¤к д≥њ, ¤ка загрожуЇ основам рад¤нського устрою ≥ правопор¤дку в держав≥. ћетою покаранн¤ стаЇ запоб≥ганн¤ новим прав

3. Ќапад фашистськоњ Ќ≥меччини на –ад¤нський —оюз. —проби в≥дновленн¤ ”крањнськоњ держави.
 одиф≥кац≥йна робота украњнського рад¤нського законодавства зд≥йснювалас¤ у двох напр¤мах - рецепц≥¤ законодавства –‘—–– та розробка власних кодекс≥в ≥ нормативно-правових акт≥в галузевого характеру.
ќск≥льки перший напр¤м був пр≥оритетним, то законодавство рад¤нськоњ ”крањни стало точною коп≥Їю законодавства –ос≥њ. ÷ього не приховували в украњнських найвищих владних колах, ¤к≥ оф≥ц≥йно по¤снювали таку схож≥сть однотипн≥стю двох соц≥ал≥стичних держав; в≥дсутн≥стю в ”крањн≥ квал≥ф≥кованих юридичних кадр≥в, здатних зд≥йснити великий об''Їм кодиф≥кац≥йних роб≥т; Їдн≥стю мети двох братн≥х народ≥в тощо.
‘актично головною причиною такоњ прим≥тивноњ рецепц≥њ було прагненн¤ б≥льшовицькоњ парт≥њ ун≥ф≥кувати обидв≥ правов≥ системи, зблизити њх, що значно полегшувало рад¤нському режиму роботу з денац≥онал≥зац≥њ та знеособленн¤ ”крањни.
” надзвичайно короткий терм≥н (впродовж 2-3-х рок≥в) було створено кодекси та прийн¤то р¤д законодавчих акт≥в з основних галузей рад¤нського права.
–егулювати майнов≥ в≥дносини був покликаний ÷ив≥льний кодекс, що набув чинност≥ постановою ¬”÷¬  1923 р. ¬≥н був створений на базових засадах цив≥льного права –ос≥њ та складавс¤ з чотирьох частин (розд≥л≥в). «агальна частина м≥стила основн≥ положенн¤, суб''Їкти, об''Їкти (майно), позови та позовну давн≥сть. ¬ир≥знили основн≥ форми власност≥ - державну, мун≥ципальну, кооперативну ≥ приватну. «атвердили вин¤ткове право держави на землю, надра, води, зал≥зниц≥, нац≥онал≥зован≥ п≥дприЇмства, буд≥вл≥ й судна тощо. ”с≥ њх вилучали з цив≥льного об≥гу.
–озд≥л "ћайнове право" м≥стив норми, ¤к≥ врегульовували право власност≥, забудови, застави майна та ≥н.
–озд≥л "«обов''¤зальне право" визначав види зобов''¤зань, ¤к≥ виникали з договор≥в, ≥з безп≥дставного збагаченн¤, ≥з завданн¤ майновоњ шкоди. “ут також визначалис¤ типи товариств ≥ було зроблено спробу регулюванн¤ њх в≥дносин.
„етвертий розд≥л упор¤дковував спадков≥ права. ¬≥н був чи не найб≥льше антигуманним, класовим, раф≥новано соц≥ал≥стичним. ≤детьс¤, перш за все, про таку норму, ¤ка обмежувала розм≥р успадковуваного майна (¤к за законом, так ≥ за запов≥том) 10 тис¤чами золотих карбованц≥в. –ешта переходила у державну власн≥сть.
” 1922 р. на територ≥њ ”крањни набув чинност≥ рос≥йський  одекс закон≥в про працю. ¬≥н наголошував, що найманн¤ ≥ наданн¤ робочоњ сили зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ добров≥льноњ угоди стор≥н ≥ обов''¤зково з реЇстрац≥Їю в органах та структурах народного ком≥сар≥ату прац≥. ўодо трудовоњ повинност≥ (це була конституц≥йна норма), то њњ могли застосовувати лише у вин¤ткових випадках (наприклад, дл¤ боротьби з≥ стих≥йним лихом, за браку робочоњ сили дл¤ виконанн¤ нев≥дкладних завдань державноњ ваги тощо) ≥ т≥льки на п≥дстав≥ спец≥альних постанов ур¤ду республ≥ки або уповноважених ним орган≥в.
“ривал≥сть нормального робочого дн¤ не могла перевищувати 8 годин (а дл¤ ос≥б в≥ком в≥д 16 до 18 рок≥в - 6 годин). —корочен≥ норми д≥¤ли дл¤ ос≥б, що працюють на п≥дземних роботах, займаютьс¤ розумовою ≥ конторською працею. ѕонаднормова робота, ¤к правило, не допускалас¤.
” листопад≥ 1922 р. прийн¤ли «емельний кодекс. ¬≥н назавжди скасовував приватну власн≥сть на землю, води, л≥си. ѕраво користуванн¤ землею надавали трудовим землеробам та њх об''Їднанн¤м, державним установам, м≥ському населенню. ѕередбачалос¤ общинне, д≥льничне ≥ колективне землекористуванн¤ у вигл¤д≥ с≥льськогосподарських комун, арт≥лей, товариств ≥з сп≥льноњ обробки земл≥ (“—ќ«≥в).
” 1923 р. був прийн¤тий «акон про л≥си, у 1925 р. - ¬етеринарний кодекс, у 1922 р. -  одекс закон≥в про осв≥ту.
”1922 р. ¬”÷¬  затвердив  рим≥нально-процесуальний кодекс ”—––, ¤кий закр≥пив демократичн≥ принципи судочинства: змагальн≥сть, р≥вноправн≥сть стор≥н, право звинуваченого на захист та ≥н.  одекс установив пор¤док веденн¤ сл≥дства, ≥нших стад≥й провадженн¤, розгл¤ду справи у суд≥, вперше регламентував судочинство у революц≥йних трибуналах. ¬изначено роль ≥ повноваженн¤ прокуратури в судочинств≥.
”1924 р. було прийн¤то ÷ив≥льно-процесуальний кодекс, ≥з ¤кого добре видно, наск≥
22 червн¤ фашистська Ќ≥меччина напала на —–—–. ѕроти —–—– виступили ≤тал≥¤, ‘≥нл¤нд≥¤, ”горщина, –умун≥¤ також блакитна див≥з≥¤ ≤спан≥њ, частина в≥йськ —ловаччини, добров≥льн≥ з ‘ранц≥њ та √олланд≥њ.
ѕричини в≥йни:
намаганн¤ Ќ≥меччини встановити св≥тове пануванн¤;
захопленн¤ —–—– Ц це плацдарм дл¤ агрес≥њ проти «акавказз¤, ≤рану, ѕерсидськоњ затоки, ≤нд≥њ, дл¤ захопленн¤ стратег≥чних джерел сировини, нафти, вуг≥лл¤, кольорових метал≥в та родючих земель ”крањни,  убан≥, ƒону.
«нищити соц≥ал≥стичну державу дл¤ того, щоб п≥д≥рвати комун≥стичний рух у всьому св≥т≥ та все в держав≥;
–епресивн≥ д≥њ стал≥нського кер≥вництва ¤к≥ послабили —–—–.
ѕлан УЅарбароссаФ передбачав вже восени 1941 року вийти на л≥н≥ю јрхангельськ-¬олга та розчленувати територ≥ю —–—– м≥ж Ќ≥меччиною та њњ союзниками. ¬≥йна за характером загарбницька з боку Ќ≥меччини та визвольна з боку —–—–.
ѕер≥одизац≥¤:
22. 06. 41 Ц 18. 11. 1942 Ц оборонн≥ боњ в≥дступи та поразки червоноњ арм≥њ, створенн¤ передумов дл¤ перемог рад¤нських в≥йськ (битва п≥д ћ≥нськом (28 червн¤), —моленська битва (10липн¤ Ц 10 вересн¤), ќборона  иЇва (середина липн¤).);
19.11.42 Ц к≥нець 1943 Ц кор≥нний перелом в ход≥ в≥йни;
початок 1944 Ц 9 травн¤ 1945 Ц завершальний пер≥од, кап≥тул¤ц≥¤ Ќ≥меччини;
9.05.45 Ц 2.09.45 Ц кап≥тул¤ц≥¤ япон≥њ, зак≥нченн¤ в≥йни.
ѕроти —–—– у першому пер≥од≥ в≥йни виступили 3 групи арм≥й:
Уѕ≥вн≥чФ п≥д командуванн¤м ‘ельдмаршала ЋеЇба. ¬она наступала ≥з сх≥дноњ ѕрус≥њ через ѕрибалтику на Ћен≥нград. ѓх противниками з боку —–—– ѕ≥вн≥чний фронт п≥д командуванн¤м генерала ѕопова ¤кий утримував л≥н≥ю в≥д Ѕаренцового мор¤ до Ћен≥нграду. ѕ≥вн≥чно-зах≥дний фронт п≥д командуванн¤м генерала  узнЇцова, ¤кий охорон¤в ѕрибалтику ≥ п≥вденн≥ п≥дступи до Ћен≥нграду.
«ах≥дний напр¤м з боку Ќ≥меччини група арм≥й У÷ентрФ п≥д командуванн¤м фельдмаршала фон Ѕока. ¬иступала з територ≥њ ѕольщ≥ на ћоскву, «ах≥дний фронт з боку —–—– п≥д командуванн¤м генерала ѕавлова ¤кий оборон¤в Ѕ≥лорусь.
ѕ≥вденний напр¤м з боку Ќ≥меччини група арм≥й Уѕ≥вденьФ п≥д командуванн¤м –унштеда, ¤кий наступав на  ињв, ƒонбас,  рим. « боку —–—– ѕ≥вденно-зах≥дний фронт п≥д командуванн¤м генерала  ирконоса ¤кий оборон¤в ”крањну. ѕ≥вденний фронт п≥д командуванн¤м генерала „еревиченко ¤кий оборон¤в ћолдову та ќдесу.
Ќа передодн≥ в≥йни сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж н≥мецькими та рад¤нськими в≥йськовими силами переважувала на користь —–—–.
ќсновним напр¤мком роботи ”крањнськоњ нац≥ональноњ ради стало соц≥ально-культурне, церковне житт¤. ќднак д≥¤льн≥сть ”крањнськоњ нац≥ональноњ ради суперечила ц≥л¤м окупац≥йного режиму нацист≥в, ≥ тому 17 листопада 1941 p. ”крањнська нац≥ональна рада була заборонена. ” перших числах грудн¤ розпочалас¤ л≥кв≥дац≥¤ м≥сцевих ”крањнських нац≥ональних рад та њх орган≥в.
” в≥дпов≥дь на д≥њ нацистського ур¤ду, окупац≥йноњ адм≥н≥страц≥њ щодо спроби в≥дновленн¤ украњнськоњ державност≥, особливо у зв''¤зку з розгортанн¤м масових репрес≥й проти цив≥льного населенн¤ ”крањни, представниками нац≥онал≥стичного руху були п≥дготовлен≥ меморандуми в≥д 14 с≥чн¤ 1942 р. на ≥м''¤ √≥тлера* ≥ в≥д 10 с≥чн¤ 1942 р. на ≥м''¤ рейхском≥сара ”крањни  оха, в ¤ких вкотре пропонувалось сп≥вроб≥тництво при умов≥ визнанн¤ за украњнц¤ми права на свою державн≥сть. ¬с≥ ц≥ зверненн¤ залишились без в≥дпов≥д≥, територ≥¤ ”крањни перетворювалась у колон≥ю з найжорсток≥шим окупац≥йним режимом.

4. «гортанн¤ демократ≥њ. ѕорушенн¤ законност≥ та ≥гноруванн¤ особливих прав ≥ свобод людини (друга половина 60-80-х рр.).
Ќезважаючи на всю в≥двагу, натхненн≥сть та ≥деал≥зм дисидент≥в ≥ на од≥озну повед≥нку њхн≥х гонител≥в, цей рух не набув широкоњ п≥дтримки в ”крањн≥. ќдн≥Їю з причин цього стало те, що, кр≥м засудженн¤ режиму й вимог дотримуватис¤ закон≥в, дисиденти не сформулювали виразноњ пол≥тичноњ програми. ѕитанн¤, ¤к≥ вони порушували, не були проблемами щоденного житт¤, що хвилюють б≥льш≥сть населенн¤ Ч роб≥тник≥в ≥ колгоспник≥в. “ому дисиденти мали вузьку соц≥альну базу, що складалас¤ здеб≥льшого з ≥нтел≥генц≥њ.
јле вир≥шальною причиною невдач≥ дисидентського руху була природа системи, що протисто¤ла йому. Ќа дисидент≥в ополчилис¤ вс≥ потужн≥ сили рад¤нськоњ системи й особливо всемогутн≥й  ƒЅ. ¬олод≥ючи монопол≥Їю на засоби комун≥кац≥њ, режим вс≥л¤ко перешкоджав поширенню ≥нформац≥њ про дисидент≥в серед громадськост≥.  оли ж ¤кась ≥нформац≥¤ з''¤вл¤лас¤, то вона зазвичай була спотвореною й змальовувала дисидент≥в негативно. ћаючи в своЇму розпор¤дженн≥ сотн≥ тис¤ч оф≥цер≥в, агент≥в у цив≥льному, донощик≥в,  ƒЅ, здавалос¤, був усюдисущим ≥ всезнаючим у своЇму прагненн≥ не допустити будь-¤коњ громадськоњ д≥¤льност≥ поза нагл¤дом ур¤ду. јле, на в≥дм≥ну в≥д стал≥нських час≥в, таЇмна пол≥ц≥¤ вже не ви¤вл¤ла такого фанатизму й не знищувала ¤вних ≥ потенц≥йних супротивник≥в. “епер вона намагалас¤ ≥золювати дисидент≥в в≥д сусп≥льства й, застосовуючи до них методи дедал≥ б≥льшого тиску, змусити њх пока¤тис¤ або замовкнути. “им, хто критикував режим, в≥дмовл¤ли в робочих м≥сц¤х, у можливост≥ осв≥ти дл¤ њхн≥х д≥тей ≥ нав≥ть у даху над головою. Ќайуперт≥ших засуджували до тривалих терм≥н≥в ув''¤зненн¤ або запроторювали до псих≥атричних л≥карень, де њм давали препарати, що руйнують людську особист≥сть. «нищивши к≥лькох,  ƒЅ усп≥шно вдавалос¤ зал¤кати багатьох.
” своњй д≥¤льност≥ в ”крањн≥ таЇмна пол≥ц≥¤ була не такою обмеженою, ¤к у ћоскв≥. ≤зольован≥ в≥д столичних зах≥дних журнал≥ст≥в, украњнськ≥ дисиденти не мали захисту так званоњ парасол≥ гласност≥, ¤к њхн≥ видатн≥ рос≥йськ≥ та Їврейськ≥ колеги. “а й проблема нац≥ональних прав украњнц≥в не викликала на «аход≥ великого ≥нтересу. “им часом, побоюючись украњнського нац≥онал≥зму, режим проводив в ”крањн≥ особливо жорсток≥ репрес≥њ. ќсь чому кињвський  ƒЅ мав репутац≥ю найбрутальн≥шого в —–—–, ось зв≥дки непропорц≥йно велике число саме украњнських "в''¤зн≥в сов≥ст≥".
¬нутр≥шн≥ми передумовами опозиц≥йного руху були практично бездержавний статус ”крањни, пануванн¤ парт≥йно-рад¤нськоњ бюрократ≥њ, утиски нац≥онального культурно-духовного житт¤, ц≥леспр¤моване зрос≥йщенн¤ кор≥нного населенн¤.
“радиц≥њ нац≥онально-визвольноњ боротьби у нових умовах продовжили п≥дп≥льн≥ групи та орган≥зац≥њ, ¤к≥, в≥дмовившись в≥д збройних метод≥в опору режимов≥, намагались д≥¤ти мирними, конституц≥йними засобами. —еред них широко в≥дом≥ ”крањнська роб≥тничо-сел¤нська сп≥лка (”–——) на чол≥ з правником Ћевком Ћук''¤ненком, ¤ка д≥¤ла в 1959Ч1961 рр., та ”крањнський нац≥ональний фронт (”Ќ‘) ≥сторика ƒмитра  вецька ≥ ф≥лолога «енов≥¤  рас≥вського про ¤кий ми згадували попередньо.
ќтже, основними теч≥¤ми опозиц≥йного руху в ”крањн≥ другоњ половини 50-хЧ80-х рр. були: самост≥йницька, ¤ку представл¤ли, зокрема, нац≥онально-визвольний рух п≥дп≥льних груп; нац≥онально-культурницька, ¤ку репрезентував рух ш≥стдес¤тник≥в; правозахисна та рух за свободу сов≥ст≥ (рел≥г≥йна опозиц≥¤).
≤снував в ”крањн≥ ще рух за соц≥ально-економ≥чн≥ права, ¤кий про¤вл¤вс¤ у форм≥ страйковоњ боротьби та ≥нших формах народного опору.
Ќа противагу збройному пер≥оду нац≥онально-визвольноњ боротьби з переважно сел¤нським складом загон≥в у дисидентський рух сл≥дом за ≥нтел≥генц≥Їю поступово вт¤гувалось роб≥тництво. Ќаприклад, п≥д адресованим у кв≥тн≥ 1968 р. вищому парт≥йному та державному кер≥вництву —–—– листом-протестом проти незаконних репрес≥й та суд≥в в ”крањн≥ з-пом≥ж 139 п≥дпис≥в д≥¤ч≥в науки, л≥тератури, мистецтва, виробничоњ ≥нтел≥генц≥њ, педагог≥в та студент≥в були пр≥звища 28 роб≥тник≥в. «а п≥драхунками знаного ≥стор≥ографа ≥накодумства в —–—– Ћюдмили јлексЇЇвоњ, серед 89 засуджених в 1972Ч1974 рр. укр
«а п≥драхунками знаного ≥стор≥ографа ≥накодумства в —–—– Ћюдмили јлексЇЇвоњ, серед 89 засуджених в 1972Ч1974 рр. украњнських дисидент≥в, соц≥альну приналежн≥сть ¤ких вдалос¤ встановити, 72 були людьми ≥нтел≥гентських профес≥й (у тому числ≥ 10 св¤щеник≥в) ≥ 17 Ч роб≥тниками. —еред покараних за опозиц≥йну д≥¤льн≥сть 48 ос≥б репрезентували —х≥дну ”крањну (з них 28 ки¤н) ≥ 55 Ч «ах≥дну (з них 18 льв≥в''¤н).
¬≥домий анал≥тик украњнського руху опору ћирослав ѕрокоп подав у журнал≥ "—учасн≥сть" за 1974 р. своЇр≥дну "анатом≥ю" опозиц≥њ, тобто соц≥олог≥чний анал≥з 530 учасник≥в руху, згаданих у документах "самвидаву". «а фахом найчисленн≥шу групу становили ≥нженери, л≥кар≥, вчител≥, журнал≥сти Ч 36,8 %, дал≥ роб≥тники Ч 12,8 %, науковц≥ Ч 11,9 %, л≥тератори Ч 10,9 %, студенти Ч 9,2 %, митц≥ Ч 6,6 %, св¤щеники ”крањнськоњ католицькоњ церкви Ч 4,7 %, сел¤ни Ч 2,6 %. ѕрофес≥њ 21 особи встановити не вдалос¤. —еред учасник≥в руху було 14,9 % ж≥нок. «а в≥ком дом≥нувала група людей 25Ч46 рок≥в. Ѕ≥льш≥сть опозиц≥онер≥в були колись членами комсомолу, але комун≥стами стали лише окрем≥ з них. Ќевеликою була й к≥льк≥сть колишн≥х член≥в ќ”Ќ.
÷≥кавою видаЇтьс¤ географ≥¤ руху, проанал≥зована за м≥сцем прац≥ його учасник≥в. √оловн≥ сили опозиц≥њ зосередились у  иЇв≥ та  ињвськ≥й област≥ Ч 258 ос≥б (48,7 %). Ќа Ћьв≥в та область припадало 116 ос≥б (21,9 %). Ќаступними за к≥льк≥стю дисидент≥в були так≥ област≥: ≤вано-‘ранк≥вська Ч 41 особа, ƒн≥пропетровська Ч 24 особи, “ерноп≥льська Ч 22 особи, ƒонецька 10 ос≥б, ¬олинська ≥ –≥вненська Ч по 8 ос≥б. ∆итомирська, ќдеська ≥ ’арк≥вська Ч по 6 ос≥б, «апор≥зька Ч 5 ос≥б.
 ≥льк≥сть опозиц≥онер≥в 60-х рр. була набагато меншою пор≥вн¤но з попередн≥ми етапами незалежницьких змагань. ƒосл≥дник украњнськоњ ≥стор≥њ з  анади Ѕогдан  равченко склав список дисидент≥в 1960Ч1972 рр., у ¤кому нал≥чувалось 975 ≥мен. ≤нш≥ джерела називають також близько тис¤ч≥ активних учасник≥в опору.
ќпозиц≥йний рух в ”крањн≥ захопив у свою орб≥ту представник≥в ус≥х соц≥альних верств сусп≥льства. јле м≥сце боротьб≥ визначалос¤ не класовою приналежн≥стю чи соц≥альним статусом, а особистими ¤кост¤ми.
Ќайрадикальн≥шою ≥ найб≥льш пересл≥дуваною теч≥й руху опору була самост≥йницька, представники ¤коњ в≥дстоювали ≥дею державноњ назалежност≥ ”крањни. ÷е були, зокрема, опозиц≥онери, ¤к≥ успадкували традиц≥њ нац≥онально-визвольноњ боротьби 40Ч 50-х рр., наприклад, члени ”Ќ‘.
ѕод≥бне завданн¤ ставила перед собою й низка ≥нших орган≥зац≥й, ¤к≥ д≥¤ли мирними засобами, але теоретично не в≥дкидали можливост≥ використанн¤ зброњ. ÷е, зокрема, ќб''Їднана парт≥¤ визволенн¤ ”крањни (д≥¤ла в 1953Ч1958 рр.) та ”крањнський нац≥ональний ком≥тет (1957Ч1961 рр.).
ќдн≥Їю з перших поставила мету в≥докремленн¤ ”крањни в≥д –ад¤нського —оюзу мирними, конституц≥йними методами ”–——. «нар¤дд¤м реал≥зац≥њ ц≥Їњ мети вона вважала пол≥тичну парт≥ю, а засобом Ч всенародний референдум.
ѕредставники нац≥онально-культурницькоњ теч≥њ в опозиц≥йному рус≥ на ч≥льне м≥сце висували необх≥дн≥сть духовного ≥ культурного в≥дродженн¤ украњнського народу, зокрема, його нац≥ональноњ самобутност≥, традиц≥й, мови, правдивого висв≥тленн¤ ≥сторичного минулого. ¬они протестували проти антиукрањнськоњ пол≥тики ћоскви, нищенн¤ пам''¤ток ≥стор≥њ та культури, пересл≥дуванн¤ за переконанн¤, незаконних арешт≥в та закритих пол≥тичних суд≥в, чинили оп≥р зрос≥йщенню, ≥деолог≥чному одурманюванню людей, догматам соц≥ал≥стичного реал≥зму.
ѕрихильники правозахисноњ теч≥њ вимагали дотриманн¤  онституц≥њ та закон≥в, в≥дстоювали ≥дењ гуман≥зму ≥ демократ≥њ, особистоњ та нац≥ональноњ свободи, прав людини. ¬они пропагували примат особи ≥ другор¤дн≥сть держави, виступали в оборон≥ прав нац≥ональних меншин (кримських татар, Їврењв тощо).

5. ƒержавний устр≥й. ¬ищ≥ органи влади та управл≥нн¤  ињвськоњ –ус≥.
ƒо приходу вар¤г≥в основною пол≥тичною одиницею сх≥дних слов''¤н виступало плем''¤. —куп≥ в≥домост≥ про њхню плем≥нну орган≥зац≥ю св≥дчать про те, що в руках вожд¤ роду ≥ племен≥ зосереджувалас¤ широка влада, використанн¤ ¤коњ диктувалос¤ звичаЇм ≥ традиц≥¤ми. ¬ажлив≥ питанн¤ вир≥шувалис¤ шл¤хом згоди м≥ж стар≥йшинами, ¤к≥ збиралис¤ на плем≥нн≥ ради й були пан≥вними постат¤ми пол≥тичного житт¤, починаючи з найнижчого р≥вн¤ Ч общини (миру, задруги) й аж до найвищого р≥вн¤ Ч союзу племен, такого, ¤к ≥снував у пол¤н, с≥вер¤н ≥ древл¤н. ÷ентрами пол≥тичноњ влади були численн≥ обнесен≥ частоколом плем≥нн≥ поселенн¤, що виникали на очищених в≥д л≥су узвишш¤х, довкола ¤ких селилис¤ члени племен≥.
Ќа цю плем≥нну систему сх≥дних слов''¤н вар¤ги наклали своњ комерц≥йно ≥ в≥йськово зор≥Їнтован≥ форми орган≥зац≥њ, встановивши серед м≥сцевих племен так≥ пор¤док ≥ Їдн≥сть, ¤к≥ дозвол¤ли њм ефективн≥ше господарювати. Ќайб≥льшими Ђволодар¤миї њхн≥х торговельних п≥дприЇмств були члени династ≥њ –юрикович≥в, ≥ саме вони мали найб≥льше прибутк≥в ≥ влади. ѕроте оск≥льки кн¤з≥ великою м≥рою залежали в≥д дружини, то значну к≥льк≥сть своЇњ поживи њм доводилос¤ д≥лити з дружинниками. ’арактерно, що одн≥Їю з основних турбот перших кињвських правител≥в було прагненн¤ задовольнити власних дружинник≥в, щоб вони не перейшли до суперника. « поширенн¤м впливу вар¤г≥в пол≥тична влада зосереджувалас¤ у м≥стах, що виникали на основних торгових шл¤хах. Ќайважлив≥шим ≥з цих м≥ст був  ињв.
 ињвським кн¤з¤м у неоднаков≥й м≥р≥ вдавалос¤ монопол≥зувати владу. ƒо правл≥нн¤ ярослава I ћудрого в середин≥ XI ст. найб≥льш честолюбним, талановитим ≥ жорстоким членам династ≥њ неодноразово вдавалос¤ захоплювати кињвський ст≥л та утверджувати свою зверхн≥сть над братами та ≥ншими конкурентами. ” цей пер≥од сильноњ влади стримувалис¤ в≥дцентров≥ тенденц≥њ та забезпечувалас¤ Їдн≥сть волод≥нь. ”сл≥д за реформою ярослава ћудрого в систем≥ успадкуванн¤ влади, за ¤кою кожний член швидко зростаючоњ династ≥њ –юрикович≥в отримував практичну чи теоретичну частку волод≥нь, почалас¤ децентрал≥зац≥¤ влади. ¬насл≥док цього великий кн¤зь кињвський врешт≥-решт став не б≥льше н≥ж титулованим главою династично зв''¤заного конгломерату кн¤з≥вств, що безперервно ворогували м≥ж собою.
Ќайважлив≥шим механ≥змом влади була кн¤жа влада, рада бо¤р (дума) та збори город¤н (в≥че).  ожна з цих ≥нституц≥й була ви¤вом в≥дпов≥дно монарх≥чноњ, аристократичноњ та демократичноњ тенденц≥й у пол≥тичному устроњ  иЇва. ¬лада й престиж, що ними користувавс¤ кн¤зь, у свою чергу зобов''¤зували його забезпечувати п≥дданим справедлив≥сть, пор¤док ≥ захист. ” виконанн≥ своњх в≥йськових функц≥й кн¤зь насамперед залежав в≥д дружини. ¬ раз≥ потреби б≥льших в≥йськових сил збиралос¤ ополченн¤ город¤н або, р≥дше, проводилас¤ загальна моб≥л≥зац≥¤. „исельн≥сть цього в≥йська була в≥дносно невеликою Ч десь близько 2Ч3 тис. чолов≥к, а то й менше[35]. јналог≥чно сусп≥льствам, що не мали ще державноњ орган≥зац≥њ, управл≥нн¤м кн¤з≥вством у ц≥лому займалис¤ також особист≥ слуги кн¤з¤, так≥, зокрема, ¤к дворецький, управл¤ючий маЇтком та ≥нш≥, оск≥льки не ≥снувало ч≥ткоњ р≥зниц≥ м≥ж державною й приватною управл≥нськими функц≥¤ми. ” в≥ддален≥ м≥ста ≥ земл≥ кн¤з≥ призначали посадник≥в, що, ¤к правило, обиралис¤ з член≥в власноњ родини. Ќа перифер≥йних земл¤х волю кн¤з¤ виконував тис¤цький м≥сцевого ополченн¤ з≥ своњми п≥длеглими. ѕравосудд¤ вершив сам кн¤зь чи призначен≥ ним судд≥ зг≥дно з Ђ–уською правдоюї ярослава ћудрого. «розум≥ло, що кн¤жа влада мала першочергове значенн¤ в управл≥нн≥  ињвськоњ –ус≥, але разом ≥з тим поЇднанн¤ в н≥й в≥йськовоњ, судовоњ та адм≥н≥стративноњ функц≥й св≥дчить, наск≥льки ц¤ система була в≥дносно нерозвиненою й прим≥тивною.
” ф≥нансуванн≥ своЇњ д≥¤льност≥ кн¤з≥ насамперед залежали в≥д данини. «годом розвинулас¤ складн≥ша система оподаткуванн¤, що включала кожне господарство (¤ке називалос¤ Ђдимї або Ђсохаї). ƒо ≥нших джерел кн¤жих доход≥в належали мито на торг≥влю, плата за судочинство ≥ штрафи. ќстанн≥ складали важливе джерело прибутк≥в, оск≥льки кињвськ≥ закони щодо покаранн¤ за злочин в≥ддавали перевагу грошовим виплатам перед смертною карою.
«а порадою й п≥дтримкою кн¤зь мусив звертатис¤ до бо¤рськоњ думи Ч органу, що виник ≥з старших член≥в дружини, багато з ¤ких були нащадками вар¤зьких ватажк≥в чи слов''¤нських плем≥нних вожд≥в. ѕ≥зн≥ше м≥сце у дум≥ д≥стали й церковн≥ ≥Їрархи. ‘ункц≥њ думи н≥коли ч≥тко не визначалис¤, а кн¤зь не був зобов''¤заний радитис¤ з нею. ѕроте, ≥гноруючи њњ, в≥н ризикував позбутис¤ п≥дтримки з боку цього впливового органу, що представл¤в усю бо¤рську знать. “ому кн¤з≥, ¤к правило, брали до уваги позиц≥ю бо¤рськоњ думи. ƒемократичну сторону пол≥тичного устрою  иЇва репрезентувало в≥че, або збори город¤н, що виникли ще до по¤ви кн¤з≥в ≥, очевидно, походили в≥д плем≥нних рад сх≥дних слов''¤н. ¬≥че скликалос¤ кн¤зем або город¤нами, коли виникала потреба порадитись або висловити свою думку. —еред питань, обговорюваних на в≥ч≥, були в≥йськов≥ походи, укладенн¤ угод, престолонасл≥дуванн¤, розпод≥л посад у держав≥, орган≥зац≥¤ в≥йська. ¬≥че могло критикувати або схвалювати кн¤з≥вську пол≥тику, але воно не мало права визначати свою власну пол≥тику чи видавати закони. ѕроте, коли на престол≥ с≥дав новий кн¤зь, в≥че могло укласти з ним формальну угоду (Ђр¤дї), за ¤кою кн¤зь зобов''¤зувавс¤ не переходити традиц≥йно встановлених меж влади щодо в≥ча, а воно в свою чергу визнавало над собою його владу. ’оча право брати участь у в≥ч≥ мали голови с≥мей, фактично на в≥чових сходах панувала м≥ська купецька знать, ¤ка перетворювала њх на арену м≥жфракц≥йних суперечок.

√лавна¤ —траница