4, 34 Білет
1. Двовладдя і його суть. Законодавство Тимчасового уряду
Після зречення Миколи і Михайла єдиним законним органом центральної влади стало Тимчасовий уряд, що прийшло 2 березня на зміну думському Комітету.Созданіе Тимчасового уряду стало тим компромісом, до якого були змушені вдатися Тимчасовий комітет і Петроградська Рада. Перший втілював у собі помірні сили суспільства, які одні тільки до цього часу були більш-менш організованою силою. Другий становив реальну, але зовсім не організовану силу натовпу і тому міг диктувати умови Комітету, але був не в змозі організувати управління державою ..
Петроградська Рада формально був міською громадською організацією і офіційно не претендував на владу, але, оголосивши себе органом, що представляє «всю трудову Росію», і отримавши підтримку мас, був реальною загрозою для уряду як інституту, що діє від імені народу і для народу. Склад Петроради, очолюваний меншовиком Н. С. Чхеїдзе, був в основному помірним, есерівсько-меншовицьким. Більшовиків у керівному органі Ради було всього два. Такий склад Петроради привів до складання деякого двовладдя: Тимчасовий уряд забезпечив спадкоємність влади і було офіційним вищим органом управління, в той же час Рада мала великий вплив на війська петроградського гарнізону і міг цю владу перехопити. Реальна сила Петроградського Ради не була, звичайно, така велика, як могло б здатися його лідерам.
Тимчасовий уряд оголосив про свій намір восени 1917р. скликати Установчі збори, які мали вирішити всі найважливіші питання, що стояли перед російським суспільством. До скликання такого зібрання Тимчасовий уряд вважав себе не в праві вирішувати питання про форму державного устрою і форми правління. Таким чином, можна сказати, що в період між двома революціями 1917р. в Росії існувала перехідна від монархії до республіки форма правління. У березні 1917р. за вказівкою Тимчасового уряду був утворений орган, відповідальний за розробку законодавства - Юридична нараду. Нарада у свою чергу створило комісію, якій було доручено розробити проект російської конституції. У проекті передбачалося існування президента та двопалатного парламенту. Республіка, з урахуванням специфіки російської державності, передбачалася президентська.
Законодавча політика Тимчасового уряду
Завдання партій: Кадети поставили завдання європеїзації Росії, шляхом створення сильної державної влади. Вони вважали, що головну роль в країні повинна грати буржуазія, і наполягали на необхідності перемогти у війні. На їхню думку, саме перемога повинна об''єднати країну. А всі питання потрібно вирішувати після перемоги. Меншовики проголошували владу як всенародну, загальнонаціональну і загальнокласові. Головне - створити владу, спираючись на коаліцію сил, не зацікавлених у реставрації монархії. Есери: Праві есери. Погляди правих есерів практично не відрізнялися від поглядів меншовиків. Есери центру. Їх погляди схилялися до правих есерів. А також вони вважали, що лютнева революція - апогей революційного процесу і визвольного руху; в країні має настати громадянську злагоду, примирення всіх сил і верств суспільства для проведення соціальних реформ. За цим в березневому Зверненні до населення Росії уряд заявив, що вважає своїм обов''язком ще до скликання Установчих Зборів почати реорганізацію державного ладу на нових принципах свободи, законності, рівноправності.
Одним з основних законодавчих актів, виданих Тимчасовим урядом є Декларація від 3 березня 1917 року. У декларації Тимчасового уряду від 3 березня 1917 року були проголошені громадянські свободи, поширенням і на військовослужбовців, амністія засудженим за політичними справах, скасування національних та релігійних обмежень і деякі інші нововведення. Одночасно був санкціонований арешт Миколи II, ряду вищих урядовців і генералів. Для розслідування їхніх дій 4 березня засновується Надзвичайна слідча коммиссия.

2. Перебудова державного апарату УРСР у зв’язку з утворенням СРСР і стосовно до умов непу.
У 1923 p. згідно з рішеннями 1 Всесоюзного з''їзду Рад розгортався процес дороблен¬ня Договору і Декларації про утворення СРСР, а тим самим розро¬бки союзної Конституції.
Уже перша сесія ЦВК СРСР (ЗО грудня 1922 p.) обрала Пре¬зидію ЦВК СРСР і доручила їй підготувати проекти положень про ЦВК СРСР, про Раду Народних Комісарів і Раду Праці та Оборони СРСР, про наркомати CPCP. 24 лютого 1923 p. було створено спеціальну комісію ЦК РКП(б) для розробки проекту Конституції Союзу РСР. Участь у цій роботі брали і керівні партійні та радянські працівники УСРР, які намагалися захистити державний суверенітет республіки. З цією метою при ВУЦВК і Раднаркомі УСРР створи¬лася конституційна комісія для участі в розробці основних питань будівництва Союзу РСР, для вироблення проектів про загальносо¬юзні органи, про Верховний Суд СРСР та ін. М.Фрунзе було доручено включитися в роботу над проектом про взаємини об''єд¬наних наркоматів СРСР і УСРР.
В процесі підготовки проекту Конституції розгорнулася гостра політична боротьба. Сталін та його оточення намагалися максима¬льно обмежити суверенітет республік. Спроби окремих діячів рес¬публік протистояти цим акціям рішуче придушувалися, все чіткіше проявлялися риси сталінської "автономізації".
Позиція українського керівництва була викладена М.Фрунзе на лютневому (1923 p.) Пленумі ЦК РКП(б). Він вимагав відділення органів управління Союзу від існуючих органів РСФРР, розширен¬ня бюджетних прав республік та ін. Захистити суверенні права України намагався також В.Затонський, який наполягав на тому, щоб республіки були самостійними в галузі фінансів. Якнайширшу адміністративну і господарську автономію окремих республік відс¬тоював Х.Раковський.
Основна боротьба відбулася на XII з''їзді РКП(б) 17—25 квітня 1923 p. З доповіддю "Національні моменти в партійному й держав¬ному будівництві" виступив Сталін. Представники української де¬легації висловили ряд критичних зауважень. Особливе значення мав виступ Х.Раковського, який вніс від української парторганізації поправку до запропонованої Сталіним резолюції стосовно норм представництва й складу другої палати ЦВК СРСР. Згідно зі сталі¬нською резолюцією до Ради Національностей передбачалось обира¬ти по чотири представника від союзних і автономних республік, а також по одному — від національних областей. За таким розкладом виходило, що РСФРР матиме в цій палаті 64—72''голоси, Закавка¬зька федерація — 12, а УСРР та БСРР — по чотири голоси. Х.Раковський наполягав натому, щоб до другої палати входили тільки представники союзних республік. Проте його поправку з''їзд відхилив.
Після XII з''їзду РКП(б) в Україні продовжувалась робота по доопрацюванню Союзного договору. Комісія при Раднаркомі УСРР на чолі з Х.Раковським підготувала свій проект Союзного договору, який повинен був захистити суверенні права республік.
Остаточно питання про характер Союзу було вирішено на четвертій нараді ЦК РКП(б) із відповідальними працівниками на¬ціональних республік і областей в червні 1923 p. Надії на серйозні зміни, на захист суверенітету України виявилися марними. Основні положення українського проекту договору зазнали тут нищівної критики з боку Сталіна, який безпідставно звинуватив авторів проекту, і в першу чергу Раковського, в бажанні "домогтися чогось середнього між конфедерацією і федерацією з перевагою на бік конфедерації".
Декларацію і Союзний договір 1922 р. не було доопрацьовано. Резолюція четвертої наради фактично спрямовувалася на утворення централізованої федерації.
Після цього розширена комісія Президії ЦВК СРСР виробила текст союзної Конституції і надіслала його до союзних республік на розгляд та ратифікацію. ВУЦВК 2 липня 1923 p., розглянувши проект Конституції СРСР, постановив: "Зазначений проект Конс¬титуції Союзу Радянських Соціалістичних Республік в цілому зат¬вердити". Проект Конституції був також схвалений ЦВК РСФРР, ЗСФРР та БСРР.
6 липня відбулася друга сесія ЦВК СРСР, яка прийняла постанову про затвердження Основного Закону (Конституції) СРСР і негайне надання йому чинності. Схвалений текст Консти¬туції було вирішено "винести на остаточне затвердження II з''їздом Рад Союзу РСР"
Затвердження союзної Конституції потребувало розробки ці¬лого ряду положень про найвищі органи влади і управління СРСР та їх взаємини з найвищими органами влади і управління союзних республік, які забезпечували практичне здійснення основних при¬нципів Конституції Союзу РСР.
Участь у такій роботі брав уряд України. Так, 10 жовтня 1923 p. ВУЦВК створив свою комісію, на яку покладалося завдання розглянути основні конституційні питання, пов''язані з утворенням СРСР, і перш за все з''ясувати взаємовідносини як з законодавчими органами СРСР, так і з окремими союзними наркоматами.
Конституційна комісія підготувала проект постанови ВУЦВК "Про центральні органи Союзу СРСР", яким було схвалено поло¬ження про ЦВК та Раднарком СРСР, про наркомати СРСР та про директивні наркомати. Представникам УСРР доручалося відстою вати на сесії ЦВК СРСР поправки і пропозиції стосовно прерогатив ЦВК СРСР і ЦВК союзних республік, пропозиції щодо положення про загальносоюзні наркомати, про взаємини між об''єднаними і необ''єднаними наркоматами тощо.
III сесія ЦВК СРСР 6 листопада 1923 p. затвердила положення про центральні органи влади СРСР, про Верховний Суд СРСР і тимчасове положення про місцеві фінанси. Проте в процесі будів¬ництва єдиної союзної держави досить часто виникали непорозу¬міння, наприклад у зв''язку з постановою Президії ВРНГ СРСР про вилучення трестів "Південсталь" і "Південмаштрест" з відання українського Раднаргоспу та підпорядкування їх ВРНГ СРСР. Ук¬раїнська економічна рада заявляла про свою незгоду з рішенням Президії ВРНГ СРСР. Серйозні зауваження викликав порядок про¬ходження проектів загальносоюзних декретів. Показово, що проти українських зауважень першим щоразу виступав ЦК КП(б)У, нама¬гаючись показати свою відданість союзному партійному центру.
Напередодні II з''їзду Рад відбулися з''їзди Рад союзних респу¬блік, які схвалили Конституцію СРСР. Зокрема, питання про сою¬зну Конституцію було розглянуто 19 січня 1924 р. на VIII Всеукра¬їнському з''їзді Рад, який прийняв постанову про її ратифікацію. 31 січня 1924 p. Основний Закон (Конституцію) СРСР остаточно затвердив II з''їзд Рад Союзу РСР.
Утворення Союзу РСР, прийняття союзної Конституції 1924 p. диктували необхідність перебудови державного апарату УСРР. Про¬цес реорганізації охопив усі основні ланки державного механізму, знайшовши своє закріплення у новому тексті Конституції УСРР 1925 p. і у подальших змінах Основного Закону.

3) Приєднання Південної Бессарабії і Північної Буковини до складу УРСР
28—30 червня 1940 року Червона Армія зайняла територію Бессарабії і Північної Буковини. Політоргани Червоної Армії почали організовувати створення тут місцевих органів влади: робітничих і селянських комітетів. Було проведено ряд організаційних заходів з упровадження на території Бессарабії і Північної Буковини радянської влади. Проголошується 8-годинний робочий день, проводяться вибори до місцевих органів влади -повітових, міських, волосних і сільських рад. У липні 1940 року до Москви було відряджено делегацію трудящих краю з проханням возз''єднатися з Українською PCP.
2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР". Решта території Бессарабії відійшла до складу Молдавської PCP. 7 серпня за приєднання до УРСР земель були створені дві області: Чернівецька та Акерманська, яка в грудні 1940 року була перейменована в Ізмаїльську (остання у 1954 році була ліквідована і введена до складу Одеської області). 15 серпня 1940 року Президія Верховної Ради СРСР видала укази "Про націоналізацію землі на території північної частини Буковини" і "Про націоналізацію банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту та засобів зв''язку північної частини Буковини".
Після возз''єднання Західної України і Північної Буковини з Українською PCP населення України зросло до 41 млн. осіб.
Після приєднання нових земель до УРСР на них відбулися певні позитивні зрушення. Поліпшилося медичне обслуговування, освіта, були націоналізовані промислові і торгівельні підприємства, які раніше контролювалися переважно поляками та євреями, були експропрійовані землі великих землевласників. Проте все це здійснювалося за зразком Східної України, без врахування відмінностей в духовному і економічному житті.
Кадри, що прибули сюди із східних областей, не знали місцевих особливостей і допустили ряд помилок у галузі податкової політики, хлібозаготівель, а особливо колективізації, до якої вони приступили у 1940 році, використовуючи досвід Східної України. Тобто у селян відбирали землю, усуспільнювали худобу, реманент тощо. За 1939—1940 роки були репресовані, головним чином депортовані безсуду і слідства, близько 10 відсотків населення Західної України. На листопад 1940 року із цих районів виселили, за неповними даними, 1 173 170 осіб. Багато років був оповитий таємницею розстріл 21 857 офіцерів польської армії, які здалися в полон Червоної Армії. Нині встановлено, що 3897 чоловік, зокрема, убиті під Катинню, 6295 — у Калінінській (Тверській) області, 4403 — неподалік від Харкова. Місце поховання ще 7262 розстріляних польських офіцерів не відоме.
До цього слід додати, що після початку другої світової війни в тилові райони СРСР до вересня 1941 року було заслано понад 389 тисяч поляків, які перебували там в основному в таборах і в''язницях.
Отже, жителі західноукраїнських земель як українці, так і поляки та представники інших національностей відчули на собі наслідки пакту про ненапад між Сталіним і Гітлером. 1 хоча в економічному, політичному і культурному житті Західної України були певні досягнення, про шо йшлося вище, в цілому вони значною мірою зводилися нанівець політикою сталінізму.

4)СУДОВА СИСТЕМА ТА ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ
Для періоду, що розглядається, характерним було завершення централізації правоохоронних органів. Особливо відчутним це стало після прийняття Конституції СРСР 1977 року. В листопаді 1970 року були прийняті нові закони: про Верховний Суд СРСР, про прокуратуру СРСР, про державний арбітраж в СРСР, про адвокатуру в СРСР. У червні 1980 року були внесені відповідні зміни в Основи законодавства про судоустрій СРСР і союзних республік. Правоохоронні органи УРСР діяли у строгій відповідності із загальносоюзними нормативними актами.
Судова система
В 60—80-ті роки структура судової системи майже не змінюється. Конституція УРСР 1978 року відносила до неї Верховний Суд УРСР, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися відповідно обласними, Київською міською Радами народних депутатів. Судді Верховного Суду УРСР, обласних судів, Київського міського суду обиралися Верховною Радою УРСР. Народні засідателі районних (міських) народних судів обиралися на зборах трудових колективів або на зборах громадян за місцем їх проживання, а народні засідателі вищих судів—відповідними Радами народних депутатів.
За Конституцією 1978 року Верховний Суд УРСР був найвищим судовим органом республіки.
У1981 році в УРСР були прийняті закони "Просудоустрій УРСР", "Про вибори районних (міських) народних суддів УРСР", "Про порядок відкликання народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів УРСР". Прийняте законодавство практично залишало без змін ту судову систему, що склалася в 60—80-ті роки. Головна увага спрямовувалася на покращення роботи судових органів, підвищення ефективності їх дії, хоча вряд чи можна було це зробити в умовах існуючої псевдо демократії. Продовжувалось вдосконалення системи державного арбітражу, органи якого вирішували господарські спори між підприємствам и, установами та організаціями. У1974 році з метою централізації цих органів Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР було перетворено в союзно-республіканський орган. У зв''язку з цим у цьому ж році приймається Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР. Закон СРСР "Про державний арбітраж СРСР" від 30 листопада 1979 року завершив централізацію системи арбітражних органів. Він визначав завдання, структуру, організацію, порядок діяльності та компетенцію органів державного арбітражу.

5) Утворення держави Київська Русь
Протягом VII-VIII ст. союзи східнослов''янських племен перетворювалися на протодержавні утворення - племенні княжіння, які згодом об''єдналися у державу. До утворення Київської Русі у східних слов''ян існувало 14 великих племінних об''єднань.
Археологічні знахідкі, знайдені в південно-західних районах розселення східних слов''ян, свідчать, що їхня матеріальна культура має багато спільних рис. Тобто в VІІІ ст. на землях полян, древлян, волинян, уличів, тиверців, східних хорватів сформувалася фактично єдина археологічна культура з незначними відмінностями. Вона характеризувалася одинаковим рівнем соціально-економічного розвитку племінних об''єднань, подібними рисами в будівництві житла, виробництві, поховальних обрядах. Така подібність була важливою передумовою створення єдиної східнослов''янської держави із центром у південно-західному регіоні.
Початок створенню у південно-західному регіоні руської держави поклали союзи племен. Одним із найдавніших племінних союзів був дулібський. Політичним центром дулібів було Зимнівське городище, розташоване у верхів''ях Бугу. Однак на початку VII ст. авари розгромили дулібів. За цих умов державотворчий процес у слов''ян очолили поляни.
Велике значення для процесу формування східнослов''янської держави мало заснування Києва наприкінці V - напочатку VI ст. Літописна легенда розповідає про заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом та їхньої сестрою Либіддю. Кий, перший князь полянського союзу племен, побувавши на службі у Візантії, заснував городок Києвець на Нижньому Дунаї, але не зміг там закріпитися і вирушив до Подніпров''я де заклав Київ.
У "Повісті минулих літ" згадується про формування на середину IX ст. трьох державних об''єднань: Куявії (полянські землі із центром у Києві), Славії (ільменські племена із центром у Новгороді) та Артанії (ймовірно, територія північно-східної Русі або Приазов''я). Приблизно одночасне формування державності у полян із центром у Києві та в ільменських слов''ян із центром у Новгороді викликало дискусію навколо питання які саме східнослов''янські землі відіграли провідну роль у процесі утворення Київської Русі - північ (Новгород) чи південь (Київ).
Політика об''єднання земель навколо Києва активно проводилася останніми представниками місцевої київської династії. Нащадками Кия (Києвичів) були, ймовірно, Аскольд і Дір (40-80-ті роки IX ст.), за князювання яких поляни звільнилися від сплати данини хозарам. Внутрішньої стабільності досягла держава за часів Аскольда, який воював з племенами деревлян і уличів, домігся визнання Русі найвпливовішими державами того часу - Хозарським каганатом і Візантією. В результаті вдалих походів на Візантію було укладено вигідні договори, Київська держава утвердилася на узбережжі Чорного моря, яке в деяких джерелах того часу йменувалося Руським морем.
Після походу 860 р. Аскольд здійснив особисте хрещення, а згодом - християнство прийняли представники правлячої верхівки. Саме це, як вважають історики, а також часті воєнні походи викликали невдоволення і виникнення опозиції князю, тобто склалася політична криза, яка привела до двірцевого перевороту, внаслідок якого була скинута династія Києвичів, і владу захопив представник династії Рюриковичів - Олег.
На півночі у Славії близько 860 р. на престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика, для якого руські землі були головним об''єктом політичних і економічних інтересів. У 879 р. Рюрик помер, і престол через малолітство його сина Ігоря зайняв регент Олег, ймовірно, родич Рюрика.
У 882 р. Олег здійснив похід на Київ, убив Аскольда й захопив владу. Саме дата цієї події вказує на завершення утворення держави на значній частині території розселення східних слов''ян. Олег жорстоко розправився з населенням Новгорода, яке не бажало приєднуватися до Києва. Об''єднання північної і південної Русі стало основою виникнення загальноруської держави, з центром у Києві.
 

Главная Страница