–еальн≥ гарант≥њ виконанн¤ зобовТ¤занн¤. –еальними гарант≥¤ми виконанн¤ зобовТ¤занн¤ в —тародавньому –им≥ вважалис¤ р≥зноман≥тн≥ види застави. Ќайстар≥шим видом застави був nexi datio. ÷ей ≥нститут походив в≥д стародавн≥х традиц≥й, коли особа при встановленн≥ боргу добров≥льно брала на себе в≥дпов≥дальн≥сть у вигл¤д≥ повного особистого п≥дкоренн¤ кредиторов≥. “акий акт обумовлював можлив≥сть саморозправи над боржником або продажем його в рабство за “ибр.
ѕ≥зн≥ше, цей ≥нститут зазнав певноњ трансформац≥њ, зам≥сть угод, предметом ¤ких була особа боржника, почали укладати угоди, предметом ¤ких стало його майно. ÷≥ угоди називалис¤ ф≥дуц≥арними угодами з боржником (fiducia cum creditore). «м≥стом такоњ угоди був обовТ¤зок боржника передати кредитору певну р≥ч на забезпеченн¤ виконанн¤ зобовТ¤занн¤ та його право вимагати цю р≥ч назад п≥сл¤ повного виконанн¤ зобовТ¤занн¤.  редитор зобовТ¤заний був це зробити, ¤кщо боржник не виконував зобовТ¤занн¤, отримував њњ у волод≥нн¤. јле сл≥д зазначити, що р≥ч переходила кредитору у власн≥сть, а тому обовТ¤зок поверђнути њњ боржников≥ був не юридичним, а моральним. ёридичђного зм≥сту цей обовТ¤зок набував т≥льки п≥сл¤ укладенн¤ додатковоњ угоди (pactum fiduciae), форма ¤коњ почала застосовуватис¤ в пер≥од монарх≥њ.
¬≥дм≥нност≥ м≥ж описаними видами гарант≥й, кр≥м обТЇкта застави, пол¤гають також в тому, що при fiducia cum creditore майно боржника переходило п≥д владу кредитора в≥дразу п≥сл¤ укладенн¤ основноњ угоди, а при nexi datio кредитор набував владу над боржником т≥льки при невиконанн≥ основного зобовТ¤занн¤ останн≥м, поза¤к вважалос¤, що в раз≥ переходу одн≥Їњ особи п≥д владу ≥ншоњ, перша втрачала свободу, а отже, й правоздатн≥сть (боржник ставав рабом), ќтже, виключалас¤ будь-¤ка можлив≥сть виконанн¤ зобовТ¤занн¤.
ѕ≥сл¤ скасуванн¤ nexi datio, fiducia cum creditore ≥снувала до к≥нц¤ пер≥оду принципату. ¬ пер≥од абсолютноњ монарх≥њ (при ≥нтерпол¤ц≥¤х ёстин≥ана) терм≥н Ђfiduciaї зам≥нили новим Ч Ђpignusї. Pignus в науц≥ часто називають ручним закладом. Ѕезперечно, цей вид застави був прогресивн≥шим та пристосован≥шим до умов сусп≥льства, що пост≥йно розвивалос¤. Ќа в≥дм≥ну в≥д ф≥дуц≥арноњ угоди (де обТЇкт застави передавали кредитору у власн≥сть) при ручному заклад≥ майно боржника передавали кредитору т≥льки у тимчасове волод≥нн¤. ќстанн≥й не мав нав≥ть права користуватис¤ р≥ччю; порушенн¤ квал≥ф≥кувалос¤ ¤к Ђвикраденн¤ користуванн¤ї (furtum usus D. 47.2.55). ¬с≥ плоди, отриман≥ в≥д реч≥, заставоутримувач був зобовТ¤заний зараховувати в рахунок погашенн¤ боргу.
” раз≥ несплати боржником визначеноњ договором суми боргу, заставоутримувач (кредитор) мав право продати предмет застави дл¤ задоволенн¤ власних майнових ≥нтерес≥в (D. 47.10.15.32). ” такому раз≥ зобовТ¤занн¤ припин¤лос¤, а боржник зв≥льн¤вс¤ в≥д його виконанн¤. ќсоблив≥стю юридичних насл≥дк≥в зазначеного продажу було те, що кредитор м≥г претендувати лише на суму ре-
ального боргу Ч решту був зобовТ¤заний повернути заставодавцю (D. 20.4.20). якщо ж заставоутримувач не зм≥г продати обТЇкт застави з причини в≥дсутност≥ покупц≥в, в≥н отримував це майно у власн≥сть на п≥дстав≥ р≥шенн¤ ≥мператора (—. 8.33.1).
« ≤≤ ст. н. е. почав розвиватис¤ ≥нший вид застави Ч ≥потека (hypotheca). ’оча заставою њњ можна назвати лише в сучасному правовому розум≥нн≥ сут≥ цього ¤вища. –имл¤ни ж розр≥зн¤ли пон¤тт¤ застави у власному розум≥нн≥ (pignus) та ≥потеки (hypotheca). –имський юрист ”льп≥ан зазначаЇ: Ђћи називаЇмо заставою у власному розум≥нн≥ те, що переходить до кредитора, ≥потекою Ч те, що у волод≥нн¤ до кредитора не переходитьї (D. 13.7.9.2). ќсновою дл¤ розвитку ≥потеки послугували земельн≥ правов≥дносини м≥ж власниками земл≥ та наймачами. ѕри укладенн≥ договору найму зазначалос¤, що все, привезене, принесене або приведене на д≥л¤нку, не повинне вивозитис¤ з нењ, доки не буде повн≥стю погашена заборгован≥сть. “аким чином реч≥, що знаходилис¤ на д≥л¤нц≥, потрапл¤ли в ≥потеку до власника земл≥, хоча наймач ≥ дал≥ користувавс¤ ними. «годом ≥потека, ¤к форма застави, була поширена ≥ на ≥нш≥ реч≥. ќсоблив≥стю њњ було те, що заставодавець мав можлив≥сть заставл¤ти одну ≥ ту саму р≥ч дек≥льком кредиторам. ” цьому раз≥ њхн≥ претенз≥њ задовольн¤лис¤ почергово, а той, кому майна не залишилос¤, подавав позов у загальному пор¤дку.  р≥м того, ≥потеку могли укладати усно, але в пер≥од абсолютноњ монарх≥њ був виданий рескрипт, внасл≥док ¤кого письмова ≥потека, укладена в належному м≥сц≥ (м≥сц≥ знаходженн¤ майна) у присутност≥ трьох в≥домих св≥дк≥в, мала перевагу перед публ≥чно не встановленою (хоча б ≥ ран≥ше) ≥потекою.

—кажи спасибо —ивчику : )

√лавна¤ —траница