—п≥льна власн≥сть. «д≥йснюючи права власност≥, римл¤ни пом≥тили, що ≥нод≥ трапл¤ютьс¤ так≥ випадки, що власниками на одну р≥ч стають дв≥ особи або й б≥льше. ¬важалос¤, що двох прав власност≥ на одну р≥ч ≥снувати не може, а одне право власност≥ просто под≥л¤Їтьс¤ на к≥лька частин.
“акий п≥дх≥д означав, що при зменшенн≥ або зростанн≥ вартост≥ реч≥ зм≥нювалас¤ й варт≥сть частки кожного з сп≥ввласник≥в.
–имл¤ни також розр≥зн¤ли ≥деальну ≥ реальну частки кожного. ≤деальна частка Ч це та, ¤ка належала особ≥ на прав≥ власност≥,
а реальна Ч це та, ¤кою в≥н користувавс¤ фактично.
¬с≥ сп≥ввласники були р≥вн≥ у своњх правах, ≥ ¤кщо хтось хот≥в визначити подальшу долю реч≥, то це робилос¤ лише за згодою ≥нших сп≥ввласник≥в. якщо один ≥з власник≥в хот≥в продати свою частку, то пр≥оритетним правом придбанн¤ користувались ≥нш≥ власники.
ожен власник мав права вимагати розпод≥лу реч≥ на частки у будь-¤кий час, ¤кщо це було можливо.
¬ир≥зн¤ли сп≥льну сум≥сну та сп≥льну дольову власн≥сть. «а сп≥льноњ сум≥сноњ власност≥ розм≥р частки кожного не був визначений, а за дольовоњ визначалис¤ частки вс≥х сп≥ввласник≥в.
—кажи спасибо —ивчику : )
