«вичаЇве право та закон. ¬ ≤нституц≥¤х ёстин≥ана наводитьс¤ в≥дм≥нн≥сть м≥ж правом писаним (ius scriptum) та неписаним (ius non scriptum). ѕисане право Ч це закон та ≥нш≥ норми, видан≥ державою та заф≥ксован≥ у в≥дпов≥дних оф≥ц≥йних джерелах. Ќеписане право Ч це норми, що складаютьс¤ в процес≥ житт¤ людей та функц≥онуванн¤ сусп≥льства. якщо останн≥ держава не визнаЇ та не захищаЇ, вони залишаютьс¤ звича¤ми.
«вичаЇве право ¤вл¤Ї собою найстар≥шу форму утворенн¤ римського права. ¬оно нал≥чуЇ досить велику к≥льк≥сть таких норм. —еред них вир≥зн¤ютьс¤ так≥: mores maiorum (звичањ предк≥в) Ч звичањ, що њх збер≥гали ≥ охорон¤ли понтиф≥ки, usus (звичаЇва практика), commentarii magistratuum (звичањ, що склалис¤ в практиц≥ маг≥страт≥в). «вичаЇве право ≥снувало в —тародавньому –им≥ досить довго, але поступово нов≥ соц≥ально-економ≥чн≥ в≥дносини вимагали державного закр≥пленн¤ правових норм. “аким закр≥пленн¤м стало виданн¤ закон≥в.
” республ≥канський пер≥од закони проходили через народн≥ збори ≥ називалис¤ leges. Ќайважлив≥шими законами були закони XII таблиць. «акони отримали таку назву з огл¤ду на те, що були виставлен≥ на всенародний огл¤д на дванадц¤ти м≥дних дошках. р≥м зазначених закон≥в, велику вагу мають також lex Poetelia (закон ѕетел≥¤), IV ст. до н. е., що в≥дм≥нив продаж у рабство та вбивство боржника, ¤кий не сплатив борг; lex Aquilia (закон јкв≥л≥¤), ≤≤≤ ст. до н. е., про в≥дпов≥дальн≥сть за пошкодженн¤ або знищенн¤ чужих речей; lex Falcidia (закон ‘альцид≥¤), ≤ ст. до н. е., про обмеженн¤ запов≥дальних в≥дказ≥в та ≥н.
” пер≥од принципату народн≥ збори поступово втрачають своЇ значенн¤. « огл¤ду на те, що принцепси ще не наважувалис¤ в≥дкрито скасувати республ≥канський устр≥й, вони проводили своњ р≥шенн¤ через сенат, ¤кий завжди ухвалював њхн≥ пропозиц≥њ. «акони, видан≥ сенатом, називалис¤ сенатусконсультами (senatusђconsulta).
«а встановленн¤ монарх≥њ був проголошений принцип: Ђ¬се, що бажаЇ ≥мператор, маЇ силу законуї, а сам ≥мператор Ђзако-
нами не повТ¤занийї (D. 1.3.31). ≤мператорськ≥ закони носили
назву Ђконституц≥йї та под≥л¤лис¤ на 4 види: едикти Ч загальн≥ розпор¤дженн¤ населенню (цей терм≥н збер≥гс¤ з час≥в республ≥ки, однак мав зовс≥м ≥нше значенн¤); рескрипти Ч розпор¤дженн¤ щодо окремих справ (в≥дпов≥д≥ на р≥зноман≥тн≥ клопотанн¤ до ≥мператора); мандати Ч ≥нструкц≥њ, ≥мператор≥в своњм чиновникам; декрети Ч розпор¤дженн¤ щодо сп≥рних справ, що њх розгл¤дав ≥мператор. ” пер≥од абсолютноњ монарх≥њ ≥мператорськ≥ закони називалис¤ Ђlegesї.
