Загальні поняття про легісакційний, формулярний та екстраординарний процеси. Легісакційний процес (законний) — це перший судовий процес на підставі Закону. Але не зважаючи на це, легісакційний процес був дуже обтяжений формалізмом. Для того, щоб звернутись до претора, треба було знати спеціальну форму звернення, якщо ця форма порушувалася, то позивач втрачав право на позов і процес припинявся.
Позовні форми звернення до претора зберігалися жрецями (понтифіками) в суворій таємниці і могли бути передані простим людям лише за платню.
Водночас із зверненням до претора, позивач був зобов’язаний доставити до претора і спірну річ. Якщо вона була рухомою, її приносили до суду. Якщо доставити річ до претора було неможливо, приносили її частку (камінь від будинку, шматок землі або вівцю з отари).
Також необхідною формальністю був обов’язок позивача доставити до претора і суду відповідача. Без відповідача суд не починався. Цю доставку позивач повинен був організувати сам. Причому відповідач дуже рідко хотів приходити до суду і часто відбивався від позивача за допомогою рабів або вдавався до інших способів.
До претора можна було звертатися лише у встановлені дні. Звертатися у свята, жалобні дні, під час війни та інших подій, що мали загальнодержавне значення, заборонялося.
На потвердження своєї правоти сторони вносили певний грошовий заклад — сакрамент. Після розгляду справи у претора, він призначав суддю, який і приймав рішення за суттю. Воно було остаточним і оскарженню не підлягало.
Формулярний процес встановився у другій половині періоду республіки. Рим уже став могутньою державою, і зміни в економіці вимагали скасування непотрібних формальностей. Позивача звільняли від необхідності складати позовну заяву за встановленими правилами — це вже був обов’язок претора.
Позивач довільно переказував претору свої вимоги, той заслуховував свідків і самостійно викладав суть позову у записці, що називалася формулою. Звідси і назва процесу. Формулу передавали судді, який вирішував справу. Як бачимо, формулярний процес також складався із двох стадій.
Формула завжди мала форму повеління. Претор формулою призначав суддю і давав йому вказівки, як бути, коли виявляться ті чи ті обставини. Таким чином, формула була не лише формулюванням суті справи, а й інструкцією щодо вирішення спору. Тому, коли претор припускався помилки, її обов’язково повторював і суддя. Як і в легісакційному процесі, у форму-
лярному рішення суду було остаточним і перегляду не під-
лягало.
Екстраординарний процес. За абсолютної монархії інститут претори починає занепадати — імператори не довіряли виборним преторам. І тому суди почали розглядати справи за одну стадію. Для римлян це було дуже не звично, тому вони назвали новий процес екстраординарним. Якийсь час формулярний і екстраординарний процеси існували паралельно, але згодом останній починає переважати і витісняє попередній. Суди вже не утворюються, а імператори здійснюють судочинство за допомогою своїх адміністративних органів. В Римі і Константинополі — начальник міської поліції, в провінціях — правителі провінцій. Деякі спори імператор розглядав особисто.
Справи розглядали закрито у присутності сторін та надто поважних гостей. У разі неявки позивача, справу припиняли, у разі неявки відповідача — розглядали без нього.
Нововведенням був офіційний виклик до суду, можливість оскаржити рішення та введення державного мита для покриття судових витрат. Проте був обмежений принцип публічності.
Скажи спасибо Сивчику : )
