| |||
|
ƒжерела римського права
ѕон¤тт¤ та види джерел права. ¬ юридичн≥й л≥тератур≥ багатьох крањн св≥ту з римського права, що накопичувалас¤ понад дв≥ з половиною тис¤ч≥ рок≥в з моменту заснуванн¤ римськоњ держави, даютьс¤ р≥зноман≥тн≥ визначенн¤ терм≥на Ђджерело праваї. ÷е пон¤тт¤ маЇ далеко не однозначний зм≥ст. ¬ одному розум≥нн≥ це джерело зм≥сту правових норм, в другому Ч це спос≥б, форма утворенн¤ норм права, у третьому Ч джерело п≥знанн¤ права, ¤к ¤вища.
«м≥ст правових норм залежить в≥д сусп≥льно-економ≥чного ладу, що пануЇ в певн≥й крањн≥. як в≥домо, —тародавн≥й –им був рабовласницькою державою. « огл¤ду на це, в тогочасних правових нормах виразно простежуЇтьс¤ тенденц≥¤ до захисту ≥нтерес≥в пан≥вного класу ≥ пригнобленн¤ раб≥в. –абовласницький спос≥б виробництва засобами права закр≥плював за рабовласником знар¤дд¤ прац≥ та результати прац≥. –аб, ¤к безпосередн≥й виробник, не мав жодних прав на вироблену ним продукц≥ю. «вичайно, незадоволенн¤ раб≥в пост≥йно зростало, ≥ тому своЇ пануванн¤ рабовласники забезпечували за допомогою правових норм, ¤к≥ позбавл¤ли раб≥в вс≥х прав ≥, навпаки, у р≥зний спос≥б захищали права пан≥вного класу. ќтже, зм≥стом правових норм того часу було прагненн¤ рабовласник≥в зберегти св≥й стан, забезпечити подальше пануванн¤ та виробити ефективн≥ механ≥зми пригн≥ченн¤ раб≥в, а джерелом зм≥сту права був сусп≥льно-економ≥чний лад —тародавнього –иму.
ƒруге значенн¤ терм≥на Ђджерело праваї даЇ зрозум≥ти, ¤к певне правило повед≥нки стаЇ правовою нормою. “ак≥ джерела називаютьс¤ джерелами правоутворенн¤. ѕрот¤гом ≥снуванн¤ –имськоњ держави джерелами правоутворенн¤ були: а) звичањ (в архањчний пер≥од); б) закон (в республ≥канський пер≥од Ч постанови народних збор≥в; в пер≥од принципату Ч постанови сенату, що виражали волю принцепс≥в; за доби абсолютноњ монарх≥њ Ч ≥мператорськ≥ конституц≥њ). Ќа початку розвитку римського сусп≥льства основним джерелом права визнавалис¤ закони XII таблиць. “ак стародавн≥й римський ≥сторик “≥т Ћ≥в≥й називав закони XII таблиць Ђfons omnis publici privatique iurisї джерелом всього публ≥чного та приватного права; в) едикти маг≥страт≥в; г) д≥¤льн≥сть юрист≥в (юриспруденц≥¤).
“рет≥м значенн¤м пон¤тт¤ Ђджерела праваї Ї джерела п≥знанн¤ стародавнього римського права. “обто, т≥ джерела, зв≥д-ки роман≥стика (наука про —тародавн≥й –им) черпаЇ ≥нформац≥ю про на¤вн≥сть певних правових норм. ƒо джерел п≥знанн¤ можна в≥днести юридичн≥ памТ¤тки, наприклад, кодиф≥кац≥¤ ≥мператора ёстин≥ана; твори римських юрист≥в; твори рим-
ських ≥сторик≥в, римських оратор≥в, письменник≥в, сатирик≥в, ф≥лософ≥в тощо. ¬ажливим джерелом п≥знанн¤ Ї написи на бронз≥, камен≥, дерев≥, ст≥нах будинк≥в тощо (наприклад, √ераклейська таблиц¤ Ч бронзова таблиц¤, ¤ка м≥стила закон про мун≥ципальний устр≥й). ” друг≥й половин≥ XIX ст. ц≥ написи почали публ≥кувати в спец≥альному виданн≥ Corpus inscripђtionum latinarum («в≥д латинських напис≥в). ¬ивченн¤м напис≥в займаЇтьс¤ наука еп≥граф≥ка. ÷≥нним джерелом п≥знанн¤ Ї пап≥руси. « пап≥рус≥в можна зрозум≥ти д≥ю норм права на практиц≥, оск≥льки пап≥руси досить часто м≥ст¤ть договори, що складалис¤ м≥ж окремими особами, та простежити м≥сцев≥ особ-ливост≥ права в окремих пров≥нц≥¤х –иму.
—кажи спасибо —ивчику и автору учебника јгафонову.
√лавна¤ —траница
