Виникнення суду. На початку розвитку римського суспільства у Римі не було спеціального органу, який би здійснював захист прав громадян. Потерпілий сам вживав заходів для покарання кривдників, здійснюючи саморозправу. Причому до неї залучалися родичі, друзі, члени сім’ї та інші. Позаяк римляни вважали, що чинні в суспільстві правила встановлені богами і є виразом їхньої волі, то боги завжди допомагають тому, на чиєму боці правда. А звідси — хто перемагав у боротьбі, за тим була й правда.
Яскравий приклад міститься в Законах XII таблиць: злодія, якого піймали на крадіжці, спершу карали нагаєм, а потім уже віддавали на розправу потерпілому.
Та з розвитком правової культури таке становище не могло бути нормою. Поступово держава обмежує можливості саморозправи і допускає лише вчинки, еквівалентні вчинкам порушника. В законах XII таблиць містилася норма: «Якщо хтось завдав членоушкодження і не помириться з потерпілим, то хай йому самому буде завдано те саме».
Згодом встановилась система викупів. Наприклад, той, хто переламає кістку вільній людини, повинен заплатити штраф 300 асів, рабу — 150 асів.
З виникненням суду саморозправу заборонили. Існувала лише самооборона. Дозволялося своїми силами чи за допомогою різних засобів перешкоджати порушенню своїх прав. Але таке дозволялося лише під час порушення. Якщо певні насильницькі дії мали
місце вже після неї, то тих, хто на це зважувався, суворо карали.
Суди існували двох видів: публічні (iudicia publica) та приватні (iudicia privata).
Судовий процес існував у двох видах: цивільний та кримінальний.
Особливістю римського цивільного процесу в періоди республіки та принципату був його поділ на дві стадії:
1. Розгляд справи у претора (ius).
2. Розгляд справи в суді (iudicium).
Розгляд справи у претора був підготовчою стадією до розгляду в суді. Тут з’ясовували всі обставини справи, відшукували свідків та встановлювали вимоги сторін. Якщо порушник визнавав свою провину та згоджувався відповідати за неї, на цьому етапі справа закінчувалася.
Якщо ж порушник не визнавав пред’явленого позову, справу передавали до суду, який і вирішував її по суті і зобов’язував порушника відшкодувати шкоду.
