ёридичн≥ особи. –имл¤ни вважали, що субТЇктом права може бути не т≥льки окрема людина, а й обТЇднанн¤ людей, що вступають у правов≥дносини ¤к Їдине ц≥ле. “акими обТЇднанн¤ми в римському прав≥ виступали профес≥йн≥ та рел≥г≥йн≥ союзи (colegia, societas, corpora), м≥сцев≥ самовр¤дн≥ общини (municipia, coloniae) та державна скарбниц¤ (fiscus). ќднак, попри це, терм≥на Ђюридична особаї римське право не знало. –имськ≥ юристи не розробили також ≥ сутност≥ цього пон¤тт¤, вони обмежилис¤ т≥льки визнанн¤м факту ≥снуванн¤ р≥зноман≥тних орган≥зац≥й ≥ юридичним його закр≥пленн¤м у законах XII таблиць (D. 47.22.4) та в де¤ких ≥нших нормах.
–имл¤ни пор≥внювали орган≥зац≥ю з людиною ≥ вважали, що д≥Ї вона зам≥сть тих ос≥б, ¤к≥ до нењ вход¤ть.  ласичний пер≥од характеризувавс¤ можлив≥стю в≥льного утворенн¤ юридичних ос≥б, але з переходом до монарх≥њ принцепси поступово обмежили так≥ можливост≥, зазначивши, що дл¤ виникненн¤ орган≥зац≥њ необх≥дно отримати попередн≥й дозв≥л сенату та санкц≥ю ≥мператора. ќднак це правило не стосувалос¤ рел≥г≥йних та похоронних громад.
ёридична особа л≥кв≥довувалас¤, ¤кщо дос¤гала мети своЇњ д≥¤льност≥, ¤кщо к≥льк≥сть њњ член≥в була меншою за м≥н≥мальну Ч 3 особи, а також ¤кщо д≥¤льн≥сть орган≥зац≥њ суперечила закону.

√лавна¤ —траница