Становище рабів. Раби вважалися не суб’єктами права, а його об’єктами з огляду на те, що були прирівняні до речей. Рабовласники нещадно експлуатували рабів та тримали їх в жахливих умовах. Хазяїн на свій розсуд розпоряджався долею раба, міг продати його і навіть убити за найменшу провину. Раб не міг взяти шлюбу, співжиття рабів закон не визнавав, народжені від рабів діти також ставали рабами.
Але раби не були однаковими, а деякі з них мали неабиякі здіб¬ності. Тому в інтересах рабовласника був створений інститут рабського пекулія. Пекулієм називалося майно, що передавалося рабу в управління. Отримавши право на управління майном, раб також отримував право укладати різноманітні угоди від імені хазяїна. Такі угоди передбачали виникнення прав у хазяїна, але обов’язки покладалися на раба.
Таке становище було досить примітивним з огляду на те, що ніхто не хотів укладати договори з безправними рабами. Тому пізніше претори ввели правило, згідно з яким рабовласник, що надав рабу пекулій, брав на себе відповідальність у межах цього пекулія. Крім уповноваження рабів довготерміново представляти інтереси хазяїна, вони могли виконувати і одноразові доручення з такими ж наслідками.
Рабство виникало: при народженні від матері-рабині; взяттям в полон; продажем у рабство; позбавленням волі за злочини.
