ѕон¤тт¤, система
та предмет римського права
ѕон¤тт¤ римського права. —учасне цив≥льне право виникало ≥ розвивалос¤ прот¤гом тривалого часу. —вою ≥стор≥ю воно почало ще з час≥в —тародавнього –иму. “ому ≥ правова система ”крањни називаЇтьс¤ романо-германською.
” римл¤н право було досить розвинене дл¤ тод≥шнього часу
≥ м≥стило дуже багато положень, ¤к≥ можна застосовувати й нин≥. Ѕ≥льш≥сть цих положень Ї в сучасному ÷ив≥льному прав≥. «вичайно, вони дещо трансформован≥, але –имське право визнаЇтьс¤ найголовн≥шим джерелом ÷ив≥льного права майже вс≥х крањн
™вропи, в тому числ≥ й ”крањни.
÷ив≥льне право у стародавньому –им≥ складалос¤ з трьох си-
стем: ius civile Ч цив≥льне право, ius gentium Ч право народ≥в, ius praetorium Ч преторське право. ÷ив≥льне право —тародавнього –иму в≥дзначалос¤ нац≥ональною обмежен≥стю, обт¤жливим формал≥змом, консерватизмом. ÷ив≥льне право ≥снувало лише на територ≥њ м≥ста-держави –иму, ≥ тому мало замкнутий характер. ќсновним джерелом права були «акони XII таблиць.
÷ив≥льне право не могло регулювати майнових в≥дносин м≥ж мешканц¤ми –иму та мешканц¤ми ≥нших територ≥й ≥ тому воно пост≥йно розвивалос¤. «годом римське право визнало цив≥льн≥ права ≥ жител≥в пров≥нц≥й –иму, ¤к≥ називалис¤ перегринами.
¬ пер≥од IIIЧ≤ ст. до нашоњ ери –им почав вести загарбницьк≥ в≥йни проти ≥нших народ≥в. Ќевелике м≥сто поступово перетворилос¤ на величезну державу. ¬иникла необх≥дн≥сть регулювати в≥дносини в межах завойованих м≥сцевостей м≥ж самими перегринами. ≤ тому дл¤ них вводитьс¤ нова посада Ч претор дл¤ перегрин≥в.
«вичайно, в п≥дкорених м≥сцевост¤х вже ≥снували певн≥ правов≥ норми. ƒуже часто вони були досконал≥шими за римськ≥, ≥ тому претори, звичайно, послуговувалис¤ ними. “ак виникла нова г≥лка права Ч право народ≥в (ius gentium). ¬оно в кращий б≥к в≥др≥зн¤лос¤ в≥д традиц≥йного Ч було рухлив≥шим, не обт¤женим формал≥змом та пристосован≥шим до умов тогочасного сусп≥льства.
÷≥ два права ≥снували поруч, взаЇмно збагачуючись ≥ доповнюючи одне одного. јле все одно вони не встигали за бурхливим розвитком цив≥льних правов≥дносин, ≥ тому досить активно поширювалас¤ д≥¤льн≥сть претор≥в. «годом результати такоњ д≥¤льност≥ ф≥ксувалис¤ у спец≥альних зб≥рниках та називалис¤ претор-
ським правом (ius praetorium).
ќсоблив≥стю преторського права було те, що воно регулювало в≥дносини ¤к м≥ж римськими громад¤нами, так ≥ м≥ж перегринами, але застосовувалос¤ у раз≥ неспроможност≥ цив≥льного права чи права народ≥в урегулювати певн≥ сусп≥льн≥ в≥дносини.
ѕреторське право було досконал≥шим за право народ≥в та цив≥льне право. ¬оно було гнучк≥шим, без зайвого формал≥зму, ≥ виникло на ірунт≥ попередн≥х двох прав, з ¤ких завд¤ки д≥¤льност≥ претор≥в вз¤ли все найкраще.
¬с≥ три системи складали Їдине ц≥ле ≥ називалис¤ цив≥льним правом. «годом гран≥ м≥ж ними зтерлис¤, ≥ утворилас¤ нова си-
стема Ч римське приватне право.
—истема римського права. р≥м римського приватного права (ius privatum) ≥снувало також публ≥чне право (ius publicum), ¤ке захищало ≥нтереси держави. ¬оно було не досить розвинене.
—истема римського права складалас¤ з публ≥чного права, до ¤кого входили державне право, адм≥н≥стративне право, крим≥нальне право, та приватного права, до ¤кого входили цив≥льне право, право народ≥в, преторське право.
ѕредметом римського права були правов≥дносини, що складалис¤ м≥ж римл¤нами та мешканц¤ми ≥нших територ≥й, ¤к≥ входили до складу римськоњ держави. ÷е право обстоювало ≥нтереси рабовласника та ≥нших в≥льних людей. јле треба в≥дзначити, що в –им≥ була досить поширена класова належн≥сть, ≥ тому, звичайно, правове положенн¤ в≥льних людей було не однаковим.
Ќайбезправн≥шими були раби. ѓх називали р≥ччю, ¤ка говорить. –аби не мали жодних прав з огл¤ду на те, що њх не вважали за людей. –аб не м≥г мати с≥мТњ, у нього не було власност≥. ¬≥дпущен≥ на волю раби мали певний обс¤г прав, але вони були ≥с-
тотно обмежен≥.
’арактерною дл¤ римського права була нер≥вн≥сть м≥ж членами родини, де батько був володарем ≥ хаз¤њном, а вс≥ ≥нш≥ зобовТ¤зан≥ були йому п≥дкор¤тис¤.
–имське право у своЇму розвитков≥ пройшло чотири пер≥оди :
1. јрхањчний пер≥од (753Ч367 рр. до н. е.);
2. ѕер≥од республ≥ки (367Ч17 рр. до н. е.);
3. ѕринципат (17 р. до н. е. Ч 235 р. н. е.);
4. јбсолютна монарх≥¤ (235 р. Ч 565 р.).
–имське право дл¤ свого часу було досить розвиненим ≥ про≥снувало майже до к≥нц¤ VI стол≥тт¤.
ќсобливу увагу прид≥л¤ли ≥нституту власност≥ ≥ догов≥рним в≥дносинам. ¬ласн≥сть у —тародавньому –им≥ була недоторканою ≥ порушник≥в ц≥Їњ норми суворо карали. ўодо догов≥рних в≥дносин, то вони були також досить м≥цними Ч держава н≥коли не зач≥пала ≥нтерес≥в стор≥н у договор≥ Ч ¤к сторони домовл¤лис¤, так воно й було.
ѕраво власност≥ в —тародавньому –им≥ включало в себе три елементи Ч право волод≥нн¤, право користуванн¤, право розпор¤дженн¤.
ќсновними предметами, що перебували у приватн≥й власност≥, були земл¤, раби, особисте майно, знар¤дд¤ виробництва та ≥нш≥ реч≥.
як уже зазначалос¤, характерним дл¤ тогочасного римського права був обт¤жливий формал≥зм. ≤нколи з причини недотриманн¤ ц≥лком непотр≥бноњ формальност≥, людина не могла звернутис¤ до суду, аби захистити своњ права. Ќаприклад, щодо позовноњ за¤ви, ¤ка стосувалас¤ т≥Їњ чи т≥Їњ справи, було встановлено типову форму. якщо ц≥Їњ форми не дотримувалис¤, позовноњ за¤ви до суду не приймали. ‘орму за¤ви знали лише окрем≥ жрец≥ (понтиф≥ки), ¤к≥ збер≥гали њњ в таЇмниц≥. “акий механ≥зм був вироблений дл¤ пригн≥ченн¤ низ≥в з метою забезпеченн¤ ст≥йкоњ влади над ними.
¬с≥ виховувалис¤ в дус≥ п≥дкоренн¤. ¬ пер≥од монарх≥њ був проголошений принцип: все, що хоче ≥мператор, Ч це закон,
а вол¤ ≥мператора Ї волею бог≥в.
«акони в –им≥ також вважалис¤ волею бог≥в. ≤ тому населенн¤ њх особливо поважало, таке ставленн¤ до закон≥в обумовлювало њх м≥цн≥сть, незм≥нн≥сть ≥, звичайно, консерватизм. «астар≥л≥ норми не в≥дм≥н¤ли, њх просто переставали застосовувати, хоч вони й залишалис¤ чинними. ≤ тому в такому великому масив≥ норматив-них акт≥в було досить важко роз≥братис¤.
–¤тували ситуац≥ю лише претори, ¤к≥ д≥¤ли в пер≥од республ≥ки, ≥ акти ¤ких вважалис¤ прогресивн≥шими. ¬они, щор≥чно при вступ≥ на посаду, у своњх едиктах проголошували правила судочинства ≥ пост≥йно стежили за вс≥ма зм≥нами в сусп≥льств≥ у звТ¤зку з його розвитком.
¬елику роль у зм≥цненн≥ римського прав≥ мала д≥¤льн≥сть юрист≥в, ¤ка особливо поширилас¤ за час≥в принципату. ѕрин-
цепси надавали право юристам в≥д свого ≥мен≥ тлумачити норми права. ¬ особливо складних випадках також зверталис¤ до юрист≥в, ≥ њхн≥ в≥дпов≥д≥ були обовТ¤зковими дл¤ застосуванн¤ судами.
«а час≥в –имськоњ ≥мпер≥њ поступово зникли в≥дм≥нност≥ м≥ж в≥льними ≥ залишилос¤ лише два класи Ч в≥льн≥ ≥ раби. —аме
з цим пер≥одом науковц≥ повТ¤зують найефективн≥ший розвиток –имського права.
—кажи спасибо —ивчику и автору учебника јгафонову.
